Без перебільшення, для країни, яка стурбована своєю відвертою слабкістю в інформаційній протидії гібридному агресору, у боротьбі за власну національну ідентичність, за розум і душу нації, це відключення повинно сприйматись як надзвичайна подія.
Але поки що окрім «стурбованості», яку мляво демонструє Міністерство інформполітики, - нічого не відбувається. Навіть гірше – назовні вириваються прояви нездорової вовтузні, коли чиновники звично намагаються перекласти відповідальність з хворої голови на здорову і навпаки. Вдумайтесь – ефір пустий, а між Кабміном, РРТ і державним телеканалом ведеться переписка: скільки уряд не доплатив каналу із передбаченого держфінансування, скільки канал винен РРТ, скільки РРТ винен енергетикам, які через несплачені штрафи розпочали відключення радіотелевізійних об'єктів….
Картина, без перебільшення, сюрреалістична. Енергетики «регулюють» інформбезпеку в державі. Складається враження, що «інформчиновники» узагалі не розуміють, про що йдеться.
А йдеться насправді про їхню повну професійну імпотенцію та інформаційну капітуляцію в умовах війни. І справа тут не тільки в тому, що відбувається навколо Суспільного мовлення. Це – лише маркер, апогей неспроможності або небажання вибудувати ефективну протидію пропагандистській машині Москви.
Ми розуміємо, що саме інформаційна складова, масове промивання мізків населенню Криму і Донбасу створили передумови для гібридної окупації ворогом частини України. І за чотири роки, попри розуміння цієї елементарної істини, наш «державний менеджмент» не спромігся навіть навчитись своєчасно фінансувати створений ним же стратегічний інформаційний носій! Це не кажучи вже про щось більш серйозне у вигляді налагодження стабільного мовлення українських каналів на окуповані території.
Де ворог покриває ефір, транслюючи більше 30-тьох телеканалів, що насаджують «цінності» «руського мира». Чи розуміє хтось всередині влади, що на окупованих територіях формується агресивна антиукраїнська ідентичність? Що на частині Донбасу і в Криму вже народились діти, які у майже п’ятирічному віці не чули української мови, але отримали щеплення «скрєпами» та ненавистю до України і всього українського?
На цих територіях народжується, формується і виховується новий антиукраїнський монстр. Росія вкладає у його «прокачку» інформацією сотні мільйонів. У той час як ми не можемо вчасно перерахувати гроші Суспільному, яке держава, в теорії, створила і повинна утримувати саме з метою хоча б якоїсь протидії інформаційній агресії!
Але, повторю – справа не тільки в телеканалі UA:перший. Якщо скласти пазли інформаційної політики держави в єдиний малюнок – картина складається просто катастрофічна.
Припинене аналогове телемовлення по всій країні.
«Укрпошта» «реформується» таким чином, аби існування друкованих українських ЗМІ втратило останній сенс.
Україна не має навіть власного виробництва газетного паперу. І це стратегічно дорівнює втраті, скажімо, луганського патронного заводу. Якого за чотири роки так і не було збудовано, натомість патрони купуються у держав, де ще є залишки радянських набоїв. Тобто фінансуються економіки інших країн.
Чотири роки знадобилось на те, аби з Чонгару розпочати трансляцію на Крим п’яти телеканалів і чотирьох радіоканалів України. Система погоджень і дозволів просто виблискує «реформаторством»: вона побудована таким чином, що процедура запуску одного телеканалу або радіостанції забирає від року до півтора! Уявіть собі – в умовах інформаційної війни мовники вимушені стільки чекати «височайшого погодження»!
Просвітницька діяльність перетворилась на виключну турботу патріотичних громадських рухів – державі воно не треба…
Натомість кількість відверто ворожих телеканалів всередині країни, які мають ідеологічне московське коріння, - збільшується! Скидається на те, що придбання ЗМІ путінським посіпаками, не вимагає тривалих погоджень. А братися розглядати це питання Верховна Рада береться лише після того, як петиція із вимогою заборонити ретранслятори гібридної антиукраїнської пропаганди, набирає рекордну кількість підписів…
Тепер – відключено телеканал, який, враховуючи його регіональну розгалуженість, мав би бути головним носієм української ідентичності.
Причини можуть бути різними. Від спроби навмисного банкрутства державного телеканалу (адже він володіє розгалуженою сіткою представництв та служб, займає привабливі об’єкти нерухомості тощо) до причин політичних або простої чиновницької тупості, яка межує з ідеологічною диверсією.
З одним твердженням, яким зараз намагаються «розмити» цей скандал, можна погодитись: попри помпезні плани, керівництво Суспільного не спромоглось побудувати на рештках НТКУ дійсно якісного, сучасного, конкурентного телебачення.
Але контент в даному випадку – справа другорядна. Нехай цим переймаються «квотники», які були поставлені керувати процесом через близькість до впливових осіб в керівництві партій, що свого часу поділили важелі і впливи, в тому числі інформаційні.
Для держави важливо інше. Терористичний монстр, сформований на окупованих територіях, росте і набирається сили, адже йому щодня, щогодини, щохвилини згодовують ідеологію «руського міра».
Відповідальність за це – в тому числі і на тих, хто за тиждень так і не спромігся відновити трансляцію Суспільного мовлення.