Зрештою, навесні цього року Кабінет Міністрів публічно оголосив про реформу державного управління. Вона має відбуватись за трьома напрямами: формування нових підходів до стратегічного планування, визначення пріоритетів та прийняття рішень на основі аналізу політики; створення нових організаційних структур в середині міністерств і самого Кабміну; конкурсний набір нового персоналу, який буде спроможним вирішувати адекватні викликам часу задачі. І тоді, за задумом Кабінету міністрів, бюрократичні міністерства перетворяться з «реліктів радянської командно-адміністративної системи на ефективні та динамічні драйвери реформ».
Застосування принципів координаційного підходу до економічної сфери держави, про що я та мої колеги неодноразово публічно і приватно говорили багатьом посадовим особам, здається, стає дійсністю. Вже найближчим часом запускаються пілотні проекти в десяти міністерствах.
Однак ці позитивні і оптимістичні реформи очікують серйозні випробування на життєспроможність та спротив старої номенклатурно-кланової системи. Наприклад, вже зараз піднімається публічна хвиля, спрямована на захист старої системи галузевих пріоритетів. Так, нещодавнє шахтарське свято дало привід говорити про незамінність традиційного використання вугілля на даному етапі, який визначається перспективним терміном майже в тридцять років, для енергозабезпечення країни. За цим вбачається і відстоювання інтересів нинішньої української макроіндустрії, де базовими є металургія, хімічна промисловість тощо. Таким чином захищається нинішній олігархічно-лобістський пул, який має виключно приватний зиск саме з монопольних картелів минулих традиційних виробництв і хоче за всяку ціну зберегти ці монополії. Цей шлях не лише веде нас в минуле, але й унеможливлює перспективний розвиток різногранних сегментів нових економічних векторів країни. Далі — тупик і можливий новий соціальний вибух.
Варто говорити про те, що індустріальні монополісти мають можливості прямого та опосередкованого впливу на багатьох посадових осіб держави для гальмування оголошених реформ з якісної модернізації загалу українського життя. Мають вони також і фінансовий ресурс, який, традиційно для нашого корумпованого чиновництва, використовуватимуть для захисту власних інтересів. Тому реформаторам з Кабміну слід враховувати такі чинники небезпеки і вживати превентивних заходів щодо їхньої нейтралізації.
Що можна протиставити в цій боротьбі апологетам минулого?
Передусім, нове бачення системних якісних реформ в державі. Маю на увазі не лише форму, за якою відбуватимуться переміни в Кабінеті міністрів і інших органах виконавчої влади - створення структур з новим функціоналом. Країні потрібна геостратегічна модель капіталізації середовищ життя кожного населеного пункту України, які в сучасних умовах мають стати осередками перспективного розвитку самодостатніх громад і натхненної творчості індивідума. Картельним монополіям українського олігархату може протистояти (за відсутності цього бажання у влади) потужний середній клас, орієнтований на застосування досягнень науково-технічного розвитку, зокрема четвертої промислової революції. Цей прошарок активного населення орієнтований на багатофункціональність, тобто вироблення різнопланових актуальних номенклатур продуктів, послуг та сервісів.
Поєднання нових структурних форматів органів виконавчої влади з функціоналом координації та децентралізація ієрархічного впливу держави на середовища життя (навіть у формі ОТГ), яка дасть реальну свободу та самодостатність громадам і громадянам є, мабуть, тим рецептом нової успішної Майданної України, на яку зачекалося наше суспільство.