Весь наступний період характеризувався науковими розвідками щодо постіндустріального суспільства. Вихід книги Мануеля Кастельса „Підйом мережевого суспільства” („The Rise of the Network Society”) у 1996 році зафіксував, крім іншого, новий тренд соціальної структури.Одна з книг про можливості Інтернету та перспективу цифрового суспільства, як свідчать очевидці, попала в руки тодішнього президента США Білла Клінтона. Після цього він ініціював прийняття низки законів, які пришвидшили впровадження цифрових технологій в повсякденну життжєдіяльність американського суспільства.
Світ теж не стояв на місці. Практично всі провідні країни, починаючи з середини 90-х років минулого століття, стали перейматися мпережевими технологіями. Зрештою, у 2000 році саміт країни Великої вісімки прийняв Окінавську хартію глобального інформаційного суспільства. Генасамблея ООН схвалює за два роки проведення Всесвітнього саміту з питань Інформаційного суспільства, який реалізується на Женевській (2003 р.) та Туніській (2005 р.) конференціях.
Варто сказати, що Україна весь цей час намагалася впіймати тренд цифрового суспільства. Вперше у 1998 році, коли в Стратегії інтеграції України до ЄС йшлося про інформаційне суспільство. Але лише у 2007 році був прийнятий Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007 — 2015 роки». Зрештою, на дворі вже 2017 рік, а ми все ще ведемо мову про речі, які «просунуті» суспільства реалізували десятиріччя тому.
На жаль, ми не змогли (не захотіли, нам заважали?) піти разом з іншими країнами широким шляхом до цифрового майбутнього. Всі ці роки були потрачені на говорильню. Зараз наша реальність (а заодно і МВФ) висуває до нас надзвичайно жорсткі вимоги щодо втілення реформ у всіх сферах і секторах економіки, політики, суспільно-громадського життя тощо. Бо в цьому вбачається наше спасіння і наше перспективне майбуття.
Варто зазначити, що певні зрушення в цьому питанні, маю на увазі електронне врядування, відбуваються. Але вони настільки не суттєві і не систематизовані, що виникає закономірне питання — а чи бажає влада переводити країну на цифровий формат життя?
Будь-яка реформа розпочинається з визначення мети та формування стратегії. Стратегія, яка б визначала етапи українського цифрового суспільства, в державі відсутня. А розпочинатися вона мала б із створення цифрової Конституції. А після цього можна було б говорити про будь-які напрями мережевого розвитку, будь-то електронні декларації, електронні довідки чи електронні квитки...
Відсутність стратегії цифрового суспільства — це, як не прикро констатувати, знищення української державності, яка і так ще не набрала потужності. А сьогодні вона нейтралізується ще й динаміками сучасного глобального агресора, що вбиває наших герої щодня, намагаючись знищити перспективу мирного життя для світу загалом.
Цифрове суспільство, серед іншого, це абсолютна повага держави до кожного громадянина. Це гідність особистості, його середовища життя, із сукупності яких і складається суспільство. Зрештою, це та перспектива, яка дає можливість кожному українцю реалізуватися в житті громади і власному житті.
Це та широка дорога, яка виводить нашу державу і суспільство на «хайвей» цивілізаційного руху мирної глобалізованої планети.