Спосіб перший, індивідуальний. Якщо ви – власник карти «Приватбанку», якою оплачували «комуналку», то будьте готові до того, що в один прекрасний день ваша карта виявиться заблокованою. Причина? Існування боргу перед «Київенерго». Причому як реального боргу, так і міфічного. Постраждалі від такого маневру розповідають, що вони інколи навіть не є ані господарями квартири, ані власниками особистого рахунку.
Вони, приміром, лише допомагають з оплатою близьким. Проте це, схоже, взагалі нікого не хвилює. Як і те, що ніякої заборгованості у абонента часто не існує в принципі. І цей так званий «боржник» мусить довго та наполегливо доводити свою невинуватість шляхом оббивання порогів офісу компанії-монополіста. А потім ще має вести перемовини з банком, котрий діє не тільки непрофесійно, а взагалі незаконно.
Бо цілком природним є питання, з якого переляку державний (тепер вже державний!) банк зливає конфіденційну інформацію про своїх клієнтів приватній компанії? В якої-такої радості він діє із нею в синергії? Як отримує Ахметов доступ до рахунків клієнтів «Приватбанку» і чому у державному секторі заохочують подібний спосіб вибивання боргів? Але поки що залишимо обліко морале «Приватбанку» в спокої. Повернемося до «Київенерго», де, окрім індивідуального способу шахраювання є також й колективний. Ось у чому він полягає.
Припустимо, що існує ОСББ. Як юридична особа ОСББ має рахунки в банку, а також – на жаль, борги. Які – також на жаль! – мають здатність збільшуватися. (При цьому, якщо це борги перед «Київенерго», вони ростуть у геометричній прогресії – тут спливає і пеня, і інфляційна складова тощо). Що робить «Київенерго» із такими ось – колективними – боржниками? Через суд домагається арешту їхніх банківських рахунків. Після чого все, що «крапатиме» на ці рахунки, буде автоматично поглинатися монополістом. Замість того, щоб піти, приміром, на утеплення, ремонт чи благоустрій будинків та прилеглої до них території.
Але це ще не кінець історії. Інколи арешт рахунків – не кінцева мета «Київенерго». Інколи компанія проявляє «гуманність» та пропонує юридичній особі «мирову». Звісно, на власних умовах. Мені розповідають, що однією подібних умов є категорична вимога до ОСББ винайняти ту «контору» з вивозу сміття, на яку вкаже монополіст. Тобто якщо до цього моменту жильці будинку користувалися послугами комунального «Київкомунсервісу», то тепер вони мусять погодитися на запропоновану Ахметовим альтернативу. У котрої, зрозуміло, інші (читай: вищі) тарифи.
Але як же «Київкомунсервіс»? Виявляється, він теж не ображений. Закуплені для нього машини та інше устаткування буде використане, але не за прямим призначенням. Наприклад, здане в оренду абощо. Про цю схему мало пишуть і ще менше говорять. Ті керівники ОСББ, котрі пристали на «мирову угоду» з «Київенерго», не надто охоче оповідають про цю оборудку. Мовчить про неї й «Київенерго».
…Пригадую, як ще у 2013 році «Економічна правда» описувала «класику київської осені» – десятки виритих по місту ям, в яких одні іржаві труби «Київенерго» замінює на інші – не менш іржаві. Довго маринуючи останні у дощовій воді та багні, яке збиралося у цих ямах. Цей безглуздий «exchange» мав певну мету. Як тільки труби проривали вчергове, починалися розмови про потребу замінити всі комунікації на нові. А для цього – збільшити тарифи на комунальні послуги. Підняти ціни на електрику, опалення, гарячу воду. Словом на все, окрім вивозу сміття, бо «там у Ахметова нема інтересу», писала «ЕП».
Минуло чотири роки, і інтерес, схоже, таки з’явився. Що ж, сміття нині (а, точніше, його вивіз) – на вагу золота. Тема набула несподіваної «розкрутки» після львівського колапсу. А чуткий ніс монополіста пеленгує такі речі й миттєво обертає їх на власний прибуток. Що ж до київської осені, то вона не змінилася ні на йоту. Все ті ж котловани з водою та дірявими трубами. Класика є класика.
Власне, про класику. Ще одна традиція – благополучно проґавити початок опалювального сезону. Точніше, згадати про нього тоді, коли жовтень вже наступає на п’яти. Зараз, бадьоро рапортує «Київенерго», лише 52% житлових будинків готові до подачі тепла. А що ж буде із рештою? Сидітимуть у холоді до прийдешньої весни?
Не зігріває і перманентна відсутність гарячої води. Серед постраждалих – півміста і, зокрема, історичний будинок на Андріївському узвозі, 2Б. Той самий, де міститься «Музей однієї вулиці», галерея «АВС-арт», де мешкають кияни.
Детективна історія з цим будинком триває від травня, коли приміщення було залито гарячою водою. «Київенерго» місяцями шукало місце прориву, а коли зрештою замінило пошкоджену ділянку труби, прорив повторився вдруге. Відтак жителі будинку знову й у воді, і без води водночас. А монополіст не поспішає ремонтувати гнилу комунікацію та відшкодовувати завдані збитки.
Інший цікавий нюанс: міністр ЖКГ Геннадій Зубко заявляє, що столиця готова до опалювального сезону на 99%. Мовляв, уряду краще знати. Хто відповість за постійну брехню та перекладання відповідальності з одного відомства на інше – питання окреме.
А ось іще одна промовиста цифра: «Київенерго» передало до суду понад 1,5 тисячі справ боржників на загальну суму майже 50 мільйонів гривень. Станом на кінець вересня за борги від гарячої води відключені 245 будинків. На дворі ж, між тим, – давно не літо. І «тепленька», яка з крану так і «не пішла», дуже б не завадила і малим, і старим, і хворим – незалежно від матеріального стану всіх цих категорій.
До речі, з приводу фінансів. Кияни таки сплачують свої борги. Це, зрештою, визнає і компанія-монополіст. З 1 серпня по 1 вересня містяни погасили майже третину боргів, які існували перед «Київенерго» за опалення та гарячу воду. (Та й викрутаси з «Приватбанком», мабуть, принесли Ахметову певний зиск?). Словом, від пересічних споживачів кошти йдуть, але куди їх потім діває енергетична компанія – питання окреме. «Нафтогаз» своєю чергою традиційно жаліється на несплату рахунків з боку «Київенерго». А те не квапиться ані труби міняти, ані довести якість наданих послуг до мінімально прийнятного рівня.
За вирішення цієї проблеми мала б взятися міська влада, Антимонопольний комітет та / або прокуратура. Але мер Києва Кличко не втручається – чи не тому, бува, що й сам «в долі»? В кожному разі структуру, подібну до «Київенерго», не можна лишати у приватних руках. Як доводить український досвід, там, де абсолютна монополія, виникає й абсолютне безправ’я. І, до речі, чомусь більше не чутно про ту фінську (або будь-яку іншу) компанію, що мала намір придбати «Київенерго» після повернення його у власність громади. Це питання зараз не на часі? Бо на часі – вибивання Ахметовим боргів?...