Коли в країні катастрофічно не вистачає грошей (а саме така біда спіткала Україну), наповнювати казну можно різними шляхами. Можна різко урізати чиновницький апарат, ліквідувати непотрібні відомства, кардинально скорочувати платню чисельним клеркам абощо. Можна піднатужитися й замість створення преференцій партнерам по бізнесу запровадити в країні врешті-решт нормальний інвестиційний клімат. Можна навіть збільшити оподаткування, але тільки великим «рибам», тим діячам, котрі регулярно фігурують у «Форбсі» в сотні багатіїв.
Але ми не шукаємо простих, випробуваних іншими шляхів. Ми створюємо «Мінстець» і ще 33 антикорупційні установи, котрі боротимуться з тим, з чим боротися в наших умовах досить проблематично. Ми не чіпаємо олігархів, але дочавлюємо «пересічних громадян», нищимо малий і середній бізнес, котрий був рушійною силою і Помаранчевого майдану, і Революції гідності. І все це заради цікавих дослідів – як надовго вистачить терпіння «простого народу»? Як скоро в країні, де вже не є проблемою дістати зброю, уряду популярно пояснять, що він, м’яко кажучи, неправий?
Є відоме прислів’я: хто сіє вітер, той пожне бурю. У 2012 році тодішній міністр економіки Петро Порошенко резонно заявляв: «Збільшувати податковий тиск на економіку більше неможливо. Ці креативні ідеї, де б щось ще вишукати, щоб обкласти податками виробника, треба припинити». Пересівши з міністерського крісла у президентське, Порошенко дещо відкоригував позиції. Хоч і не президент, а уряд готував проект нового Податкового кодексу, немає сумніву, що діяли вони у синергії. Принаймні, яке б тертя між першими особами держави не існувало, коли йдеться про можливість «зняти останню світину», вони – однодумці.
Світовий банк свого часу підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків. Це – абсолютний світовий рекорд. Друге місце в цьому рейтингу посіла Румунія зі своїми 113 податками. «Бронза» – за Ямайкою з 72 податками. Але Україна бере не тільки «кількістю», вона успішна і у «якості» оподаткування. Згідно нового податкового кодексу, оподатковуватимуться пенсії, які перевищують три мінімальні зарплати. Також фіскали контролюватимуть витрати громадян шляхом обмеження готівкових розрахунків – перевищення витрат над доходами обкладатиметься податком у 30%.
Кожен громадянин буде зобов’язаний заповнити податкову декларацію. Часу на це дається – по листопад 2015-го. Якщо фізична особа не задекларує доходи, то податкова автоматично вважатиме, що вартість активів платника податків становить 200 тис. грн. А ще податкова може перевірити витрати платника податків, якщо вартість його активів перевищує задекларовану суму доходів у розмірі 40 мінімальних зарплат (48720 грн). Рішення про перевірку прийматиме керівник місцевої податкової – фіскальні органи знову отримають повний карт-бланш на будь-який «бєспрєдєл».
Йдемо далі. Обсяг податку на доходи фізичних осіб зросте до 20%, якщо сума його щомісячного доходу перевищує 12180 гривень. Ставка податку з доходів, отриманих від процентів, дивідендів або роялті також буде підвищена до 20%. До 2% зросте збір до Пенсійного фонду за купівлю готівкової валюти населенням. Пенсії, що перевищують 3654 гривні на місяць, обкладуть податком за ставкою 15% (податок збиратимуть із перевищення). Раніше ця норма стосувалася пенсій від 10 тис. гривень.
Дорогим задоволенням стануть і автомобілі. За автомобіль віком до 5 років та об’ємом двигуна 2,5 тис. см3 для дизельних (3 тис. см3 – для бензинових) вводиться щорічний податок у розмірі 25 тисяч гривень. Нарешті, щоб вже остаточно добити малозабезпечених, пропонується обкладати податком нерухомість будь-якого обсягу та рівня комфорту. Ставка податку на нерухомість встановлюється в розмірі 2% мінімальної заробітної плати (1218 грн) за 1 кв. м площі. За маленьку міську квартиру доведеться щорічно платити біля тисячі гривень, за невеликий будинок у селі – біля 2,5 тисяч.
Експерти вже звернули увагу, що окремою категорією, яка постраждає від прийняття такого податкового кодексу, будуть наші трудові мігранти, гастарбайтери з західної України. Як порахував Світовий банк, у 2013-му році українські мігранти перерахували додому 9 млрд доларів. Минулого року за обсягом грошей від заробітчан Україна займала десяте місце у світі та перше у Європі. Чим ситуація небезпечна саме для них? По-перше, тим, що оподаткуванню підлягатимуть не лише відсотки за депозитами, як зараз, але й курсова різниця. По-друге, тим, що за переказ грошей родинам, котрі лишилися в Україні, доведеться сплачувати як за дохід 20% податку. Але цей податок мігранти вже сплатили у країнах-реціпієнтах.
Так, з деякими державами (наприклад, з Німеччиною) Україна уклала договір про уникнення подвійного оподаткування, але це нічим не допоможе адресатам грошового переказу. Адже родини мігрантів муситимуть внести переказ у свою податкову декларацію і так само сплатити 20-відсотковий податок за отриманий дохід. Призведе це все до одного-єдиного наслідку: всі, хто будуть в стані емігрувати з України, зроблять це не вагаючись. Якщо ж родина вже має годувальника у далекому зарубіжжі, перебиратись всією сім’єю на ПМЖ за кордон буде простіше. Патріотичні мотивації будуть нівельовані, коли при теперішньому рівні безробіття і вкрай низьких зарплатах (середня зарплата по Києву становить 3400 гривень, на периферії ця цифра іще скромніша) населення буде поставлене на межу фізичного виживання.
Іще одна кардинальна помилка влади полягає у підвищенні до статусу караючої Немезиди працівників фіскальних органів. Як швидко розбещує безкарність, ми знаємо з недавніх подій. Творення поліційної держави (з акцентованими функціями РНБО, з правом податківців вламуватися у приватну власність з метою «перевірки») завжди обертається проти свого творця. Поліція – хоч «звичайна», хоч податкова – іще не врятувала жодну владу. Нинішні українські правителі іще переконаються у цьому на власному досвіді.