Не будучи експертом книжкового ринку, все ж дозволю собі кілька міркувань з приводу вказаного закону і деяких супутніх йому мотивів, втім, характерних для наших теперішніх суспільних реалій. При цьому додам, що всі без винятку колеги-письменники, з якими вдалось поспілкуватися з цього приводу, однозначно підтримують впровадження закону. Якщо хтось не вірить – будь ласка, можете особисто провести соціологічне опитування. Думаю, ви переконаєтеся в тому, що українські письменники, в переважній більшості схвалюють закон – і з політичних, і з прагматичних міркувань.
Зупинити ідеологічну інтервенцію
Перед Революцією гідності національний книжковий ринок був фактично паралізований: з 5400 зареєстрованих українських видавництв повноцінно працювали максимум 200 – 300. За інформацією, оприлюдненою офіційними чинниками, 80% книжкової продукції на той час завозилося з Росії, причому половина – нелегально. Війна не надто вплинула на вбивчу статистику. Станом на кінець минулого року, - йдеться в пояснювальній записці до закону, -- понад 70% друкованої продукції, яка реалізувалася в Україні, становила продукція РФ, і більшість її — це контрафактна продукція.
Віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко під час виступу у Верховній Раді 23 вересня оприлюднив офіційну статистику, згідно з якою у 2012 році Україна імпортувала російських книг на 33 мільйони доларів, у 2013 році – на 23 мільйони, у 2014 році – на 12 мільйонів, а в 2015 році – на 3,7 мільйона доларів. За 8 місяців 2016 року з Росії було імпортовано книг на 2 мільйони доларів.
Скажемо: не пройшло і трьох років, як нарешті державні чинники усвідомили необхідність створення механізму контролю за імпортом видавничої продукції з метою протидії інформаційній агресії Російської Федерації.
Нарешті влада спромоглася на адекватну відповідь агресору не лише на полі бою, а й у гуманітарній площині, досі найбільш незахищеної і вразливої перед зовнішніми і внутрішніми загрозами.
Адже, зрозуміло, що далі так тривати не могло і виглядало як абсурд: Росія веде проти України війну, а тим часом практично весь український гуманітарний простір окупований російською – і часто ворожою, агресивною – пропагандою. На вітчизняному ринку друкованої продукції виставлено на продаж величезну кількість брехливого, провокативного антиукраїнського товару, що, особливо в умовах війни, є абсурдом, оскільки фактично вимощує пряму дорогу до знищення держави.
Не все так просто…
Як повідомив заступник голови Держкомтелерадіо Б.Червак, Державний комітет телебачення і радіомовлення України підготував проекти урядових нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію закону, зокрема розробив Порядок надання дозволу на ввезення друкованої продукції з Росії і тимчасово окупованих територій. За його словами, наразі документ перебуває на погодженні в Міністерстві юстиції і Міністерстві фінансів. Після погодження він буде внесений на розгляд і затвердження Кабміну. Також Б.Червак зазначив, що експертна рада Держкомтелерадіо вже сформована, і почне працювати після 20 березня. Серед експертів – видавці, письменники, журналісти, провідні діячі культури, науки, освіти, соціальні психологи та інші фахівці.
Зрозуміло, що будь-який написаний на папері закон зіштовхується з проблемами, коли надходить черга його виконання. Адже досі не вироблено механізму перевірки книг, який має здійснювати експертна рада. Відтак на митницях не знають як діяти: забороняти чи дозволяти ввезення російських книжок без належної перевірки. Також не зовсім зрозуміло, як буде працювати експертна рада, адже доведеться (на громадських засадах) перевіряти, тобто, читати, бодай «по діагоналі» тисячі найменувань книжок. Певно що з метою запобігання корупції має бути створена проста для виконання, прозора процедура ліцензування. Вочевидь, необхідно формувати єдиний реєстр дозволеної літератури.
Крім того, виникає запитання: чи перевірятиме митниця і, відповідно, експертна рада книжки, завезені, скажімо, з Білорусі чи Молдови?
Дехто вважає, що існує загроза збільшення потоку контрабанди і виготовлення піратської книжкової продукції. Разом з тим, не є таємницею, що величезна кількість книжкової контрабанди з Росії й дотепер практично вільно перетинала кордон і осідала на прилавках книжкових ринків.
Водночас, зазначають деякі експерти, під дію закону не потрапляють російські канали цифрового телебачення та інтернет – саме цими шляхами надходить до українського споживача у найбільш доступний і масовий спосіб російська мілітаристська пропаганда.
Відтак потрібна реальна, системна контрпропогандивна, інформаційна державна політика, якої, на жаль, досі практично нема. Зокрема, відверто пасивною, інертною в умовах війни залишається роль Міністерства інформації, яке не запропонувало комплексної програми інформаційної безпеки.
«Мотивовані» експерти
Зрозуміло, що закон ускладнить життя не лише російським видавцям, які щороку на українському ринку заробляли десятки і сотні мільйонів доларів. Цей закон напружив і тутешніх зацікавлених лобістів російської книжки. Ось вони і «засвітилися», мітингуючи на предмет «загроз для українського ринку», а насправді ж переймаючись втратами для своїх «роботодавців» (а відтак і для себе) по той бік кордону.
Масмедії і «експерти», зорієнтовані на російський ринок – хоча тут більш прийнятним є вислів «зорієнтовані на «русскій мір» («Вести», наприклад) однозначно негативно прокоментували його прийняття. В пресі і соціальних мережах тиражуються апокаліптичні картинки; мовляв, це призведе до ще більшої тінізації вітчизняного книжкового ринку, зростання контрабанди, піратської продукції і закриття половини книжкових крамниць. Чиясь перепуджена уява (як нардепа В.Литвина, приміром) малює в цьому навіть відголоски тоталітаризму 1930-х років…
У свою чергу, українських парламентарів, які проголосували за закон, у «неандертальській печерності» звинуватила Олена Бондаренко - пріснопам’ятна з часів «легітимного», колишній нардеп від ПР і, безперечно, «просунута» в питаннях культури. За її словами, це яскравий приклад цензури і відсутності свободи слова.
Дехто з представників цієї категорії «експертів» не кліпнувши оком заявляє, що новий закон забороняє ввезення взагалі будь-якої книжкової продукції з Росії… на три місяці, поки не почне працювати експертна рада. Але ж це, м’яко кажучи, неправда. У законі йдеться винятково про заборону на антиукраїнську літературу. Під цю категорію не потрапляє практично вся російська класика.
Можна здогадуватися про мотивацію критики закону з боку цих «експертів» чи представників книготоргівельного бізнесу. Однак важко зрозуміти українських видавців чи книжкових чиновників, які всіляко засуджують цей закон, малюючи пекло. З чого б це? Їм би радіти з приводу розширення діапазону для ведення бізнесу, а вони… І зовсім «випадково» їхні тривоги збігаються з страшилками від російських колег.
Так, з боку країни агресора традиційно лунають коментарі про «відвертий фашизм» і про порушення Україною Європейської хартії регіональних мов і мов меншин. «Україна запровадила тотальну заборону російських книжок!». «Що ж будуть читати українці?» – розпереживалися за хутором (Михайлівським). Думаєте, я перебільшую. Ніскільки. «ПрогуГляйтеся» сторінками російських інтернет-видань, і ви переконаєтеся, як болісно переживають «просунуті» російські пропагандони «відлучення» «здичавілих» українців від цивілізації «русского мира».
Хоч як це, здавалося б, дивно, але головним публічним лобістом кампанії критики нового закону "з нашого боку" є той, хто нібито мав би дбати про вітчизняний книжковий ринок. Маю на увазі президента Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, якого знаю багато років особисто. І тому не можу стримати розчарування з приводу його ставлення до державної ініціативи. Численні коментарі пана Афоніна на цю тему охоче публікують як «характерно зорієнтовані» українські видання, так і російські ЗМІ.
Заборона на імпорт російських книг уб’є книжкову торгівлю в Україні – ось квінтесенція заяв О. Афоніна, і його навипередки цитують путінські масмедії.
«У нас немає науки, яка працює на людину – патетично проголошує він. -- У нас немає книг з медицини, у нас немає сучасних потужних книг з вірусології тощо. Ми фактично змушені сидіти на російській «голці». На сьогодні знищена школа перекладачів нехудожньої літератури».
Це дійсно так, але якщо ми й далі будемо сидіти на російській «голці», то нічого цього й не з’явиться.
Також О. Афонін вважає, що наслідком нововведень може бути швидке відкриття в Україні філіалів російських видавництв, які будуть оформлятися, як українські.
Але хіба це настільки погано? Адже видавничі філії - це інвестиції в розвиток видавничої легальної справи, нові робочі місця та податки...
Крім того, О.Афонін прогнозує, що після впровадження закону в дію в Україні закриється більшість книжкових крамниць. Дивно, про які саме книжкові крамниці йде мова? Про магазини книготорговельних мереж «Буква» і Книгарня «Є»? Про українську книгарню "Смолоскип"? Про книгарню українського слова «Шабля «Козака Мамая»? Чи про мистецьку книгарню «Небо»? Навряд. Книгарня «Є», приміром, практично перейшла на продаж української книжки, і не збанкрутувала, а й далі розвивається, розширюється, відкриває нові книгарні, і не лише в західних регіонах. Може, йдеться про книжковий ринок на Петрівці в Києві? Так там і без того 90% книг - контрабанда з Росії.
І ще, власники більшості книгарень виступають за скорочення, а то й заборону ввезення російської книги. Так «Буква» - за повне ембарго, «Книгарня Є», впевнений, також. Більш того, мережі продовжують активно розвиватися та у 2017 році планують відкрити до 10 нових об'єктів.
«Якщо у двох-трьох видавництв є спонсори, котрі, маючи офшори, отримують гроші, то це не значить, що всі інші зможуть швидко піднятися і терміново наростити літературу в тих галузях, які в українському книговидавництві зараз відсутні, — технічну, технологічну, бізнесову, наукову літературу, підручники для вищої школи», — каже президент УАВК.
Підручники для Вищої школи? Виходить, що, наші українські університети навчають студентів за російськими підручниками?
«Видавці не можуть придбати видання за кордоном для перекладу на українську мову, тому що це дороге задоволення – каже наш візаві. - В державі ніхто про це не думає».
Не перебільшуйте, Олександре Васильовичу. На нещодавньому Франкфуртському книжковому ярмарку спостерігався несподіваний бум у напрямку скупки авторських прав закордонних видань для українських видавців!
О. Афонін бідкається, що полиці в книгарнях спорожніють, книжковий ринок збідніє і значний його сегмент збанкрутує.
Але ж, Олександре Васильовичу, книжки, які до нас таким чином не потраплять – це ворожа пропаганда і агітація!
Насправді ж, нема заборони на ввезення російських книжок в Україну. Існує заборона на ввезення антиукраїнських книжок, в яких історія України, її боротьба за незалежність трактується з позицій Кремля.
Дуже прикро, але, замість того, щоб захищати інтереси вітчизняних видавців та, користуючись ситуацією з забороною ввезення російської книги, лобіювати нові законодавчі ініціативи на покращення галузі, президент УАВК роздає коментарі ЗМІ на підтримку російської книги та на захист інтересів трьох основних, легальних експортерів цієї книги – «Махаон Україна» (книги МАХАОН, Азбука, Амфора), «Форс Україна» (видавництво «ЕКСМО») та «Міжнародне агентство із захисту інтелектуальної власності та боротьби з піратством в кіберпросторі» (Видавництво «АСТ»).
«Абсолютно правильна і логічна заборона»
Зрозуміло, що переважна більшість вітчизняних видавців позитивно оцінили впровадження цього закону, адже це, безперечно, стимулюватиме видавничий ринок, витіснить з нього крупних російських імпортерів.
Зокрема, підтримав нововведення відомий медіаексперт і перший президент Української асоціації видавців періодичної преси Михайло Вейсберг. «Хтось, звичайно, може сказати, що такі заборони не мають нічого спільного з демократією, -- заявив він. - Але мені здається, що це абсолютно природні кроки в ситуації інформаційно-пропагандистського конфлікту. Нам пощастило, що активні бойові дії йдуть на дуже маленькому клаптику землі, а ось інформаційно-пропагандистські дії йдуть на всій території України і навіть Європи, і тут потрібно вести себе більш жорстко».
Відомий видавець Олег Жупанський, видавництво якого спеціалізується на перекладній літературі, більш категоричний. «Неприпустимо, коли в умовах західних санкцій ми продовжуємо торгувати з країною-агресором, -- вважає він. – Яка може бути торгівля будь-якими книжками, виданими в Росії? Український ринок дуже швидко адаптується до нових умов і можливостей, адже дія цього закону стимулюватиме і книговидавництво, і книготоргівлю, а відтак і загалом розвиток сучасної української літератури». При цьому, зазначає видавець, збільшаться надходження до державного бюджету, адже суттєво зростуть тиражі українських книжок і обсяги їхніх продаж.
На думку Сергія Жадана, книги з Росії треба було заборонити ще два роки тому, коли почалася агресія Москви проти України. За його словами, література, особливо пропагандистська, є в інформаційній війні такою самою зброєю, як і автомат чи міна.
Такої ж думки дотримується і Андрій Кокотюха, який вважає, що «заборона книг російських авторів антиукраїнського змісту - це під час війни абсолютно правильно і логічно».
Політолог Вадим Карасьов вважає, що ця заборона буде ефективною, якщо супроводжуватиметься стимулюванням вітчизняного книговидавництва. «В Україні є серйозні видавництва, які могли б набагато більше випускати книг і на українському, і на російській мові. — вважає він. - Вони платили б податки в державний бюджет, створювали б робочі місця і оживили б ринок книжкової продукції, який в Україні в останні роки функціонував значною мірою за рахунок ввезення книг з Російської Федерації. Причому різних книг: науково-популярних, художніх і т. ін.».
Його колега Віктор Небоженко не менш категоричний: «Що стосується доцільності подібної заборони, то я думаю, що необхідно заборонити будь-яку літературу на будь-якій мові, якщо вона має антидержавний характер».
Очікування
Безперечно, істотне перекриття кисню для російської книжки може стати значним стимулом для українського книжкового ринку.
При цьому своє наступне слово має сказати держава, підтримавши український книжковий ринок. Потрібні закони на підтримку українського книжного ринку, потрібна реальна підтримка цього ринку, а не голослівні декларації з боку держави. Потрібні реальні кроки, спрямовані на боротьбу з корупцією в сфері книговидання на бюджетні кошти (програма «Українська книга»), у сфері державних закупівель літератури для бібліотек. Йдеться також про монетизацію пільг, додаткові субсидії, особливі ціни за оренду приміщень, компенсування частини витрат на закупівлю поліграфічних матеріалів тощо.
Впровадження в дію ліцензійного закону, очевидно, спричинить тектонічні зміни в українському книговидавництві. Значно посилить позиції видавництва і торгівельних мереж, які спеціалізуються на українській книжці. У довготривалій перспективі це однозначно сприятиме зростанню попиту на українську книжку і зміцненню українського книжкового ринку – видавничого і торгівельного.