ГлавнаяБлогиБлог Михайла Радуцького

Обов’язкове медичне страхування: домашнє завдання для влади

Під час щорічного звернення до Верховної Ради Володимир Зеленський нагадав, що запровадження страхової медицини залишається одним з наших пріоритетів. Президент зазначив, що очікує від профільного комітету парламенту розробки моделі страхової медицини.

Фото: Макс Требухов

Експертна Рада при Комітеті з питань здоров’я нації дійсно провела велику роботу, аналізуючи досвід інших країн, механізми та моделі, які є можливість запровадити в нашій країні.

Крім того, ми провели опитування українських страховиків, які мають значний досвід роботи з добровільним медичними страхуванням (ДМС). Як, власне, учасники ринку бачать «дорожню карту» впровадження страхової медицини?

На думку більшості учасників опитування, переходу до обов’язкової моделі має передувати вирішення основних проблем та масштабування добровільного страхування.

На жаль, добровільне медичне страхування в Україні не надто розвинуте. Учасники ринку наводять різні цифри кількості українців, які мають поліси ДМС: в середньому від 3% до 5%, тобто це приблизно від 1 до 2 млн осіб. Але останнім часом ринок ДМС має тенденцію до зростання - щороку оформлюють приблизно на 30% полісів більше. Якщо порівняти 2018 та 2019 роки, то чисті премії з медичного страхування зросли на 31% та перевищили 4,26 млрд грн.

На 80% клієнтами страхових компаній є роботодавці, які щорічно включають медичну страховку до соцпакету для співробітників. Переважно це IT-компанії, регіональні відділи міжнародних компаній, великі українські підприємства. Індивідуальним добровільним страхуванням українці майже не користуються через його відносно високу вартість та недовіру українців до фінансових інструментів.

Найбільшою популярністю користуються поліси, що передбачають надання медичної допомоги у приватних клініках середнього цінового діапазону та відповідне забезпечення медикаментами згідно призначень лікарів. Останнім часом також стає популярним страхування надання медичної допомоги при критичних станах за діагнозами, що є загальними винятками за базовою програмою страхування (онкологічні захворювання, алергічні, ендокринні тощо). Поліс передбачає лікування за кордоном або ж у спеціаліста в Україні високої кваліфікації.

За словами страховиків, подальший розвиток ринку ДМС гальмує кілька факторів.

1. Стимули для роботодавців з боку держави

Підприємствам через неврегульоване законодавство доводиться сплачувати кошти за страхування працівників з прибутку підприємства, а потім ще й ПДФО при сплаті страхових внесків. Тобто, маємо подвійне оподаткування. Страхові компанії пропонують запровадити пільги для роботодавців, які надають співробітникам соцпакети. Це б стимулювало розвиток ДМС. Комітет підтримує страховиків в цьому питання: відповідний законопроєкт щодо створення податкових пільг вже розробляють депутати Комітету.

2. Фінансові механізми роботи з комунальними медичними закладами

Сьогодні страхові компанії здебільшого працюють із приватними клініками. До останнього часу не було чіткого механізму тарифікації та офіційного надання платних послуг другою та третьою ланками державно-відомчих медичних установ. Лише в цьому році в межах другого етапу медреформи комунальні медичні заклади стали неприбутковими підприємствами та почали надавати пацієнтам «тарифіковані» послуги. Але повномасштабно медична реформа запрацює наступного року.

3. Відсутність затверджених протоколів лікування

Більшість страхових компаній скаржаться на відсутність затверджених протоколів лікування на загальнодержавному рівні, спрямованих саме на якісне лікування та запобігання захворюваності населення, що в свою чергу ускладнює контроль та оптимізацію медичних витрат при діагностиці та медикаментозному лікуванні. З цим неможливо не погодитись – Комітет неодноразово наголошував на необхідності затвердження протоколів принаймні для того, щоб правильно розрахувати гарантовані пакети медичної допомоги.

4. Незацікавленість медиків співпрацювати зі страховиками

Серед медперсоналу комунальних та державних медичних закладів спостерігається низька зацікавленість у розвитку страхової медицини. Страховикам часто не надається документація медзакладу. Справа в тому, що кошти від страхових компаній надходять на рахунок лікарні, тож у наданні послуг застрахованим особам зацікавлене лише керівництво медзакладу. До зарплати лікаря, медсестри чи молодшого персоналу ці кошти не входять. Це дійсно є проблемою – і однією з пропозицій Комітету є включення до тарифу на медичну послугу фіксованої частки на зарплатню медичному персоналу.

Перелічені страховиками фактори гальмування ринку ДМС, я вважаю, є «домашнім завданням» для влади. Нам дійсно потрібно ухвалити комплекс стимулів та за рік-два значно збільшити чисельність українців, які мають поліси добровільного страхування. Комунальні та державні медзаклади мають навчитись повноцінно працювати зі страховими компаніями. Необхідно законодавчо прописати механізми доплат за медичні послуги, які покриваються з боку страховиків (це можуть бути екстра-послуги в комунальній лікарні, що не включені до гарантованого пакету, або гарантовані послуги, що надаються в поліклініці вищої цінової категорії). Паралельно повинна бути створена законодавча основа для ліцензування страховиків, які хочуть працювати з обов’язковим страхуванням – Українське медичне страхове бюро.

Таким чином буде побудований законодавчий фундамент, опрацьовані механізми, підготовлена суспільна думка для запровадження обов’язкової страхової медицини.

Щодо безпосередньої моделі, то наші позиції з учасниками страхового ринку збігаються - найбільш вдалими страховики вважають приклади Ізраїлю, Нідерландів та Німеччини, де страховий внесок у певній пропорції сплачують спільно громадянин та роботодавець.

Модель, яка може успішно працювати в Україні, складається з трьох рівнів. Перший - базовий рівень. Це гарантовані пакети медичних послуг, які завжди будуть безкоштовними. Фінансувати їх буде, як і зараз, НСЗУ. Другий – обов’язкове страхування. Третій - сервісний. Він фінансуватиметься за рахунок програм добровільного страхування та покриватиме ті послуги, які не увійшли до перших двох рівнів.

Хочу наостанок подякувати Національній асоціації страховиків України, Лізі страхових організацій України та всім членам цих об’єднань за активність та готовність до діалогу.

Михайло Радуцький Михайло Радуцький , Голова Комітету ВР з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram