Ще десятиліття тому ми були серед членів клубу великих космічних держав. Сьогодні це вже наша мета – повернути собі втрачені позиції у підкоренні космосу.
Один із видатних вчених-фізиків сучасності Стівен Хокінг говорив: «У людства немає майбутнього без космосу».
Наслідки неефективної політики в космічній діяльності України протягом багатьох років дали гіркі плоди. Фінансування космічних програм на рівні 35-38 % необхідного звело нанівець перевагу нашої космічної галузі на міжнародному ринку. В 2020 році Україна немає жодного супутника на орбіті.
Для розуміння, що ми втратили, можна навести декілька цифр. За роки незалежності було здійснено понад 160 пусків вітчизняних та створених за участі України ракет-носіїв з 6-ти космодромів світу, виведено в космос 387 космічних апаратів на замовлення 25 країн світу. Ще минулого десятиліття Україна входила в престижні міжнародні космічні проєкти «Морський старт», «Наземний старт» та «Дніпро».
На інерції та силами ентузіастів на державних підприємствах ми зберігаємо певний потенціал. Досі близько 80% продукції космічних підприємств України іде на експорт.
Водночас державні підприємства у 2020 отримали більше мільярда гривень збитку або у 23 рази більше ніж 2019 році. За 9 місяців 2020 року обсяг товарного виробництва продукції склав лише 54,7% до відповідного періоду минулого року.
Обсяг валового виробництва продукції склав 2 млрд 165 млн. грн., що також на 25% менше показників 2019.
Експорт знизився на 60%.
Попри всі складнощі, ми таки ставимо перед собою амбітні цілі. Потрібно нарешті вирішити ситуацію з супутником «Либідь», який знаходиться на зберіганні в РФ; запустити супутник ДЗЗ «Січ-2-1» у 2021 році та, що головне, прийняти Космічну програму України на наступні 5 років, яка має бути прагматичною, прив’язаною до реального фінансування, отримання максимальних результатів та внеску в економіку країни.
У наших планах залучити під реалізацію Космічної програми понад 15 млрд грн. з державного бюджету та стільки ж приватних інвестицій.
Державна підтримка в даному випадку є критичною в освоєнні космосу, адже жодна країна світу не розвивала свою космічну галузь без бюджетного фінансування.
У США в бюджет розвитку космічної галузі вкладаються десятки мільярдів доларів. На одного американця припадає в цьому фінансуванні – 72 дол., в Євросоюзі на одного жителя – 42 дол., а в Україні – 0,9 дол..
Але це не лише про величезні бюджети, це насамперед питання національної безпеки та оборони. І після початку воєнних дій у 2014 ми це відчули не на словах.
За даними аналітиків «Євроконсалту» до 2025 року очікується значний ріст виробництва космічної техніки, 3/4 ринку будуть складати замовлення на урядові супутники. 85% урядового ринку буде сконцентровано в 10 країнах. На приватний сектор буде припадати лише 8% ринку. Тому без прийняття найближчим часом Космічної програми навряд чи можемо сподіватись на вдалі наступні роки для галузі.
Ріст в наступному п’ятиріччі кількості космічних апаратів, які необхідно запустити на різні орбіти на міжнародному ринку викличе зростання ринку пускових послуг на 18-20%. Ця тенденція збережеться і на період до 2030 року.
Ми зберігаємо наші відносини з компаньйонами із США, виконуючи роботи в проєкті «Антарес», з колегами із ЄС в проєкті «Вега». Тому нагальним для нас залишається вирішення питання про незалежний доступ в космос. А це - стартовий комплекс в Канаді та виготовлення РН «Циклон-4М», стартовий комплекс в Австралії, створення малого носія «Циклон-1» і ряд проєктів, пов’язаних з удосконаленням наземної інфраструктури та розширенням, у зв’язку з цим, космічних сервісів для вітчизняних споживачів.
І не варто забувати, що володіння космічними технологіями та забезпечення функціонування власних угрупувань супутників на орбітах – це одна з основ національної безпеки та попередження можливих недружніх дій збоку сусідніх країн.
Я вірю, що Україна відбудеться як велика космічна держава, повернувши собі втрачені позиції і ще не раз здивує світ своїми відкриттями.