У далекому тепер 2000 році я вперше потрапив у приміщення суду – це був Чортківський районний суд Тернопільської області, в якому тоді (та й сьогодні) працювало всього 4-5 суддів. Мамі потрібно було забігти в канцелярію, а мені дозволили тим часом погратися із старою друкарською машинкою Remington, яка, о диво, виводила букви на папері, а не на екрані комп’ютера. Пізніше, в коридорі зі мною привітався суддя, та ще й у мантії (sic!), а ми попрямували на вихід із приміщення.
Сказати, що це був повний вражень день, це нічого не сказати. Я був у суді, бачив зали судових засідань, друкував цілі речення на справжній друкарській машинці, а зі мною – 9-річним учнем третього класу – вітався справжнісінький суддя. Людина, яка вершить долі інших людей, вирішує, хто правий, а хто ні, неймовірний авторитет для своєї громади.
Згодом, вирісши та ставши юристом, я стикався із суддями на усіх своїх роботах: і представляючи інтереси в судових засіданнях, і на науково-практичних конференціях та експертних дискусіях, і під час законотворчої роботи. І продовжую ставитись до цієї професії, як до однієї із найбільш відповідальних доріг, що може обрати людина у цьому житті. Суддя – як вершина кар’єри правника із виключними повноваження на здійснення правосуддя та через це величезною відповідальністю за прийняті рішення.
Та, на жаль, не усі судді, одягаючи мантію, керуються такими ж думками. Багато колишніх студентів юридичних факультетів, яким на парах розказували про ідеали справедливості та верховенства права, стикаючись із корупцією та неефективністю державного апарату, починають використовувати отримані інструменти влади у власних, а не суспільних інтересах. А далекі праці Радбруха, Фуллера, Ллевелліна чи Петражицького тим часом залишаються припадати пилом на полицях домашніх бібліотек.
Така ж ситуація трапилась і з суддями Окружного адміністративного суду міста Києва – ОАСК. Ключовим питанням даного суду, а також причиною, чому він так часто виникає у стрічках новин, є його виключна юрисдикція.
ОАСК є складовою адміністративного судочинства України, яке було створене Президентами Кучмою та Ющенком у 2004-2005 роках в намаганнях захистити права та інтереси громадян у спорах з державою. Так, указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16.11.2004 № 1417/2004 був, зокрема, утворений і Окружний адміністративний суд міста Києва.
Фактично, логіка створення окремих адміністративних судів полягала у можливості кожного українця ефективно захистити себе від порушень чи протиправних рішень державних органів. Правовий захист, що забезпечують адміністративні суди, мав би бути спрямований не на покарання протиправної поведінки, а на поновлення порушеного законного стану, оскільки пріоритетом адміністративної є саме захист прав громадянина, а не держави, що в свою чергу мало б сприяти зростанню довіри до судової влади в країні.
Раніше ці функції виконували звичайні районні суди у кожному населеному пункті. А ОАСК, в силу свого територіального розташування, отримав у виключну підсудність усі справи, пов’язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, що знаходяться у місті Києві (щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності).
А хто у нас знаходиться у місті Києві? Правильно. УСІ національні державні органи.
Стаття 27 Кодексу адміністративного судочинства чітко визначає виключну підсудність у справах щодо оскарження актів КабМіну, міністерств, усіх ЦОВВ, НацБанку чи будь-якого іншого суб’єкта, повноваження якого поширюється на всю територію України, за окружним адміністративним судом з територіальною юрисдикцією у місті Києві.
Саме тому ОАСК настільки впливовий орган у цій країні. Він може створювати перешкоди роботі будь-якого державного органу, зупиняти роботу цілого міністерства, а то й відкатувати назад кількарічні реформи. Зрозуміло, що будь-якій владі вигідно дружити із структурою, яка може точково впливати на прийняття потрібних рішень чи зупиняти ті, які йдуть в розріз з інтересами певних груп впливу.
Тим не менш, влада недооцінила вплив, який може мати ОАСК на функціонування держави і, усвідомивши свою помилку, вже у 2008 році спробувала ліквідувати даний судовий орган, створивши нові Центральний та Лівобережний окружні адміністративні суди. Однак, спроба виявилась безуспішною, а указ Президента вже через кілька днів був зупинений обласним адмінсудом, про що першим повідомив на той момент народний депутат України Андрій Портнов.
Вже після судової реформи 2016 року судді ОАСК вперто ігнорували проходження кваліфікаційного оцінювання, а їхні намагання взяти під свій контроль орган суддівського врядування – Вищу кваліфікаційну комісію суддів, зокрема, і стали предметом досудового розслідування, у якому в липні 2019 року було повідомлено про підозру чотирьом суддям.
Таким чином, судді, які мають у своїх руках надзвичайні повноваження, самі не проходили жодних перевірок на компетентність, доброчесність та професійну етику. Оприлюднені ж детективами НАБУ записи свідчать про чітке усвідомлення суддями незаконності власних дій та наслідків, які вони можуть справити на державу. Саме тому, настільки важливо, щоб відбувся незалежний та об’єктивний судовий розгляд даної справи, який повинен встановити правосуддя та притягти винуватих осіб до кримінальної відповідальності.
Судячи з опублікованих плівок (у разі підтвердження їх автентичності), наявні ознаки і створення злочинної організації (ст. 255 КК), і втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), і захоплення державної влади (ст. 109 КК), і перешкоджання діяльності ВККС (ст. 3512 КК). Врешті-решт, судді на записах прямим текстом обговорюють «как захватывать власть» і «я за любой беспредел в судебной ветки власти».
І це сумно, бо через таких корумпованих персонажів судять про усю систему. Тому, самі ж судді в Україні мали б бути в першу чергу зацікавлені у встановленні правосуддя у даній справі. Корумповані та нечисті на руку особи, що одягли на себе мантії, кидають тінь і на чесних та професійних служителів Феміди. Однак, наразі ні Вища рада правосуддя, ні Рада суддів України не висловились жодним чином щодо неприпустимості такого грубого і незаконного втручання їхніми колегами у роботу інших державних органів.
Тому, я звертаюсь до чесних та професійних суддів, яких, повірте, є багато у цій країні. Цехова солідарність недопустима у ситуації, коли ваші ж колеги знищують і вашу роботу, і ваші досягнення, і вашу репутацію. Ви зобов’язані відстояти честь професії та відновити високе звання судді у нашому суспільстві. Допоки ви продовжуватимете мовчати, доти суспільство ще більше зневірюватиметься у системі, суди асоціюватимуться виключно із словом «корупція», а маленькі діти більше не захоплюватимуться дорослими у суддівських мантіях.
Я також звертаюсь до Президента України. Ви єдиний, хто має повноваження ініціювати законопроєкт, який нарешті припинить зловживання сумнозвісного органу.
Перелік скандалів, дивних та незрозумілих рішень даного судового органу давно вийшов за межі розумного: це і заборона на проведення мирних акцій під час Революції Гідності; і масове поновлення старих міліціонерів на посадах, і зупинка роботи Міністерства охорони здоров’я, і поновлення на посаді Романа Насірова, і розвал справи Розенблата, і легалізація незаконних забудов, і багато-багато іншого.
Даний суд давно немає нічого спільного із захистом прав та інтересів громадян, а сам він давно перетворився на монструозний Окружний адміністративний симулякр. Про неупереджене правосуддя судді ОАСК забули, а повноваження використовують в особистих інтересах та для впливу на інші органи державної влади. Заяви ж очільника ОАСК Павла Вовка про намагання захоплення іноземними державами «незалежного українського суду» є нічим іншим, як окозамилюванням та намаганням поховати власні незаконні дії у тоннах дезінформації та брехні.
Саме тому, виходом із ситуації повинна стати ліквідація даного судового органу та створення нового адміністративного суду, юрисдикція якого буде значно звужена. Необхідним вбачається і внесення змін до статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, якими справи національних суб’єктів владних повноважень будуть передані до Верховного суду або ж розподілені між кількома апеляційними адміністративними судовими органами.
Якнайшвидше ж завершення досудового розслідування у справі про зловживання суддів ОАСК та безсторонній і об’єктивний судовий розгляд даної справи повинні стати пріоритетом для української правоохоронної та судової систем. Врешті-решт, на кону стоїть довіра до усіх них. А її відновлення в інтересах усього українського суспільства: і звичайних громадян, і суддів.