В обох справах суд констатував порушення права на мирні збори, та необхідність його врегулювати законодавчо.
Цікаво, що всі, хто читали це рішення Європейського суду з прав людини поділилися на дві групи. Одні вважають, що Європейський суд не вимагає від України прийняття спеціального закону. Інші переконані у тому, що такий закон є чіткою вимогою суду.
Крапку в дискусії поставив суддя Європейського суду від України Станіслав Шевчук. В справі «Шмушкович проти України» він висловлює окрему думку. Пан Шевчук зазначає: «На мій погляд, Суд мав би зупинитися, коли встановив, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було передбачено законом, і не робити чітких вказівок стосовно національного законодавства про необхідність спеціального закону про мирні зібрання, що не є належним здійсненням судової функції Суду».
Останні крапки над «і» поставлені такою фразою українського судді: «У цьому рішенні, як і у рішенні у справі «Вєренцов проти України, Суд, на мій погляд, вказав на конкретний шлях вирішення проблеми: Україна повинна прийняти спеціальний закон про мирні зібрання».
Пан Шевчук не погоджується з таким вердиктом колег і ґрунтовно це аргументує. Але це не міняє суті справи – є два рішення, в яких Європейський суд з прав людини вказує про необхідність прийняття спеціального закону. Не змін в існуючому законодавстві, а саме спеціального закону.
І це рішення потрібно виконувати. Знов-таки не внесенням змін в існуюче законодавство, а прийняттям закону.
Найцікавіше, що закон, в даному випадку, потрібен не громадянам, які і без нього можуть проводити мирні зібрання, а державі, для того, аби можна було регулювати мирні збори. І оскільки Уряд все-одно встановлює певні заборони для пікетувальників, вони мають бути обмежені законом.
За словами екс-Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, голови Адвокатського об'єднання "Кульчицький, Кулаков і Біднягін" Назара Кульчицького: «У справах «Вєрєнцов проти України» та «Шмушкович проти України» Європейський суд, констатував, що втручання у права заявників, гарантовані ст. 11 Конвенції, не було здійснено у «відповідності до закону», оскільки на даний час законодавчо не врегульовано питання обмеження проведення мирних зібрань. А тому, відсутність законодавчого регулювання проведення мирних зібрань не повинна бути перешкодою для проведення мирних заходів, а є забороною для держави втручатись у таке право до законодавчого врегулювання даних правовідносин».