Почути, як звучать пісні у міжнародному проекті університетської капели прийшли сотні людей. Це була справді навколосвітня подорож. Адже під час одного концерту прозвучали хорові обробки пісень Англії, Франції, США, Швеції, України, Аргентини, Болівії, Еквадору, Пуерто-Рико, Колумбії, Куби.
Хористи запросили публіку до подорожі піснею «O mistress mine, where are you roaming?» із шекспірівської комедії «Дванадцята ніч», яка вустами блазня вчить «ловити момент» життя, насолоджуватися ним тут і зараз.
Музична подорож перенесла слухачів до США, разом з хітами «Crazy» та «Beggin’», до Франції з легендарною піснею «Non, je ne regrette rien», де голосом Едіт Піаф стала соліст капели Аліна Онанко. Додали також українського колориту гуцульською піснею «Дримба». Завітали до Бразилії, заспівавши молитву, яка є симбіозом джазу і класичної музики, – «To the Mothers in Brazil: Salve Regina» («До матерів Бразилії: Радуйся, Царице»).
Та звісно ж, родзинкою програми стала латиноамериканська частина за участю музикантів з Еквадору. Усі шість пісень, які шліфували протягом тижня українські хористи на майстер-класах Фернандо Гіль Естради, зірвали оплески у публіки.
Екваторіальна спека посеред київської зими
Фернандо Гіль Естрада, професор мистецтв з хорового диригування, академічний директор Експериментального інституту музики при Університеті Гуаякіля, диригент хору та камерного оркестру цього Університету, привіз в Україну шість найкращих пісень з різних країн Латинської Америки.
На майстер-класах він ретельно описував ритміку та мелодику кожної пісні. Ритм самби передає таку ніжність і чутливість, яку пан Фернандо порівняв із завоюванням чоловіком жінки. Для демонстрації запального кубинського ритму гуарача чи сальси з «Cumbanchero» підключився перкусіоніст Хорхе Вега.
Врешті-решт, усі шість пісень з Латинської Америки, хоч вони і дуже різні за тематикою, мелодикою та ритмом, у цьому проекті об’єднані одним посилом – любов’ю до своєї культури і та землі, до своєї історичної спадщини. Свої відкриття – багатство музичної культури Латинської Америки – хористи «Дніпра» прагнули передати всім слухачам, які прийшли на концерт.
«Кожна пісня справді передає відчуття своєї країни, її ритміку і культуру. Наприклад, «Кумбія» – типова пісня для Колумбії. «Vasija de Barro» у ритмі дансанто – Еквадор. «Cumbanchero» – Пуерто-Рико. «La Fiesta de los Ratones» у ритмі гуарача – це справжнісінька Куба. Балада «Zamba para olvidar» - родом Аргентини. «Arreglo sobre 3 temas cruceños» – це Болівія. Яка з цих пісень для мене є найкращою? Напевне, передовсім це пісня моєї країни. Тим паче що текст та й історія її народження справді дуже особливі», - розповідає Фернандо Гіль Естрада.
Легендарна еквадорська пісня «Vasija de barro» і справді проймає, зачіпаючи найтонші струни душі. Її ще називають «духовним гімном», і не лишень Еквадору, а й всієї Латинської Америки. Тут кожне слово просотане любовю до рідної землі, до сонця, що світить саме для тебе. І за чутливою і тужною мелодією відразу важко вгадати заповіт, яка закликає нащадків інків згадати свої витоки часів доколумбової історії. Починається пісня саме словами «як умру, то поховайте мене, як і моїх предків». У приспіві герой звертається до Матері-Землі:
«У тобі я народився, до тебе повертаюсь - у глечик з глини,
Коли я помру, то лежатиму в улюбленій порохняві».
Кардинально інші ритми – у запальних «Кумбанчеро» та «Фієста де лос ротонес», які капела «Дніпро» виконувала під супровід знаменитого перкусіоніста та соліста Хорхе Вега.
Перша з них – давно стала світовим пуерто-риканським хітом, вона власне й розповідає про «гарячу» музику Латинської Америки та людей, які її створюють, – кумбанчеро та бонгосеро. «Ель кумбанчеро» з іспанської – це людина, яка танцює і веселиться. Тому ключовий акцент – на рікіті-рікіті-ритмах бонго кубинського здвоєного барабану. Друга пісня – жартівлива кубинська сальса, діалог кота та п’яної миші – про те, що не треба забувати про субординацію... навіть якщо ти в дупель п’яний.
Найніжніша з усіх латиноамериканських – болівійська «Arreglo sobre 3 temas cruceños» - поєднала в одній пісні аж три балади про кохання, які то переплітаються, то зливаються в одну музичну лінію.
І солістам з українського та еквадорського боку - Наталії Куприненко, Яні Прохоренко-Деньгуб, Хорхе Вега та Юлії Файдюк – вдалося передати іспанською мовою всю глибину шаленого і відданого кохання до болівійської дівчини Кунумісіти та любов до рідної землі.
Пісня між двома півкулями планети
Україно-еквадорський проект народився так само у творчій атмосфері. Його появі слід завдячувати художньому керівнику Народної хорової капели «Дніпро» Ірині Душейко. Як вона сама розповідає, ідея про спільний проект виникла рік тому під час хорового фестивалю в Познані. А два роки до того, у 2013-му на цьому ж фестивалі зав’язалась дружба «Дніпра» з еквадорським хором та його харизматичним диригентом Фернандом Гіль Естрада.
«Спочатку ми потоваришували із чудовим диригентом, музикантом, як кажуть, запальним «macho man» Фернандо. Він зголосився підіграти на фортепіано нашій солістці Аліні Онанко у пабі, де була вечірка для всіх хорів. А у 2015-му, коли доля звела нас на фестивалі вдруге, зрозуміли, що настав час провести в Україні майстер-клас із латиноамериканської хорової музики», - розповідає Ірина Душейко.
Зрештою, подібні проекти Фернандо вже проводив, зокрема, з Камерним хором Університету імені Адама Міцкевича Познані (Chór Kameralny UAM), з Технічним університетом міста Щецін, з університетськими капелами Болгарії, Мексики, Чилі та Іспанії. Чималий досвід та ентузіазм допомагає йому сіяти зерно латиноамериканської музики по всіх країнах Європи.
«Тепер прийшла черга України поринути в ритми і мелодику іншої, непізнаної для нас давньої культури, проникнути в її серце через пісню. Це дивовижне відчуття і безцінний досвід! Не менший, ніж сама поїздка до Латинської Америки!», - вважає художній керівник капели «Дніпро».
Задоволений проектом і сам Фернандо Гіль Естрада, який вважає своєю місією популяризувати у світі багату музичну культуру Латинської Америки.
«Дуже радий, що доля привела мене і наш музичний проект в Україну. Я давно прийшов до висновку, що тяжіння всього світового музичного контексту до європейської культури – це нездорова тенденція. У нас, як і в Україні, в університетах та консерваторіях також вивчають переважно музику Європи. Але насправді наша музика і ритміка не менш цікаві та самобутні. Куди б ми не приїжджали з нашими піснями – бачимо цікавість і підтримку. І скільки б не проводили майстер-класів, хористи завжди залишаються щасливими після наших спільних концертів. Це справжнє культурне взаємозбагачення», - переконаний пан Фернандо.
До того ж, за тиждень перебування в Україні еквадорські музиканти закохались у Київ та Україну.
«Перше враження від України та людей – вони дуже теплі і щирі. Нас зустріли як королів. Попри те, що для нас є незвичною така київська зимова погода, зустріч із друзями і сама атмосфера підготовки до концерту для нас як справжнє літо. Київ вразив Київ розкішними краєвидами, парками та бароковими церквами, дуже схожими на наші храми. Та моє найбільше відкриття – це українські вишиванки. Така ж техніка і яскравість кольорів, як і в сорочках на наших широтах! Я не сподівався, що наші традиції такі близькі», - розповів Фернандо.
Перкусіоніст Хорхе Вега побачив Київ як місто з хорошим музичним смаком. «Ми відвідали концерт студентського хору в Консерваторії - вони чудово співали! Дуже музикально! І ще одне враження: Київ – дуже культурно насичене місто. Коли ми ходили центральними вулицями, скрізь бачили рекламні постери з оголошеннями про концерти. Джаз, класична музика, всесвітньо відомі музиканти, які приїжджають в Україну. Це дуже тішить», - поділився враженнями музикант.
Самі ж хористи капели «Дніпро» після навколосвітньої мандрівки зізнаються, що знайомство з еквадорськими музикантами навчило їх не тільки співати й відчувати музику іншого континенту, а й заразило великою шаною до своєї рідної, самобутньої музичної культури. Адже українська пісня теж варта того, щоб бути почутою у світі.