Одна пише, інший вигадує назви
20 років тому, коли була опублікована перша книга з циклу „Лабіринти Єхо“ — „Чужинець“ („Чужак“) — ніхто й гадки не мав, хто ж то такий — Макс Фрай. Інтрига трималася досить довго, та врешті-решт з’ясувалося, що Макс Фрай — це дует Світлани Мартинчик та Ігоря Стьопіна. За словами авторів, „Мартинчик пише книги лівою ногою, а Стьопін не пише, але зате вигадує всі імена і назви“. Розподіл цілком справедливий: одна назва “вулиця Старих Монеток” чого варта. На сьогодні під іменем Макса Фрая публікується лише Світлана Мартинчик, проте історії не втратили своєї чарівності — їх все так само хочеться читати без перерви на сон і їжу, а коли книга все ж таки закінчується, вона залишає по собі повітряну легкість на душі і сонце в очах, навіть у похмурий день.
Якщо трішки зазирнути у біографію Світлани Мартинчик, то з’ясується, що вона родилася не де-небудь, а в Одесі. Там же навчалася на філологічному факультеті Одеського Державного Університету. Потім працювала вчителем у сільській школі, майструвала різноманітні художні проекти, переїхала до Москви, де разом з Ігорем Стьопіним стала своєрідним центром мистецького життя. Один з їхніх проектів — пластиліновий „Світ Хомана“ — виставлявся у багатьох поважних галереях, в тому числі й в Європі та США. Довгий час Мартинчик пов’язувала своє майбутнє лише з мистецтвом, але зараз займається майже виключно літературою — крім різноманітних мистецьких оглядів. Зараз вона живе у Вільнюсі і, крім інших книг, записує його історії — у вигляді „Казок старого Вільнюса“.
З чого почати читати Макса Фрая
Під іменем Макса Фрая сьогодні видано вже понад шість десятків книг: історії про Єхо, авторські збірники, антології, публіцистика і ще багато іншого. З чого ж почати?
„Лабіринти Єхо“ („Лабиринты Ехо“)
Без сумніву, „Лабіринти Єхо“ — найпопулярніший цикл Макса Фрая. Головним героєм є, власне, сам Макс, який потрапляє із нашого світу у світ магії і пригод. Тут на нього чекають не тільки нові друзі і цікаві справи, які він буде розслідувати, а й не одне відкриття — про світ і про себе. „Лабіринти Єхо“ мають продовження: цикли „Хроніки Єхо“ і „Сновидіння Єхо“ , проте читати книги все ж таки варто по-порядку. Незважаючи на те, що кожна історія — завершена, об’єднують їх у цикли не тільки спільні герої, а й загальний розвиток подій, який варто прослідкувати від самого початку — книги „Чужинець“ („Чужак“).
Основна принадність книг про Єхо — це навіть не чарівний світ, де люди живуть по кількасот років і використовують магію навіть для найменших дрібниць. Цикл про Єхо допомагає помітити чари у повсякденних дрібницях; він повторює, здавалося б, прописні істини — про цінність дружби, про подорожі, про мужність і навіть про смерть — але під таким кутом, що їх ніби бачиш вперше. Врешті-решті, цикл історій про Єхо, як не дивно, відкриває новий погляд на наш світ — і на нас самих. І все це — з добрим гумором, оптимізмом і здоровою (само)іронією.
«Люди могут пить вместе, могут жить под одной крышей, могут заниматься любовью, но только совместные занятия идиотизмом могут указывать на настоящую духовную и душевную близость».
«Если поблизости нет выхода, следует создать его самостоятельно, из подручных материалов.»
„Казки старого Вільнюса“ („Сказки старого Вильнюса“)
Для тих, хто побоюється відразу поринати у довгий цикл, у Макса Фрая є спеціальна пропозиція — збірки „Казки старого Вільнюса“. Головний герой тут вже не той же Макс, що переселився у світ Єхо, а звичайні люди. Хоча, напевно, правильніше буде сказати, що головний герой тут — сам Вільнюс. І на кожній його вулиці творяться дива. Чи то діти намалюють класики на асфальті, а по ним можна буде застрибнути до іншого світу. Чи то пакет, підхоплений вітром, перетвориться на птаха. А чи й князь Гедимінас, що спить у своєму пагорбі, почне бачити сон саме про вас. Вільнюс не розповідає, чи справді це чари, чи лишень розігралася читацька уява, але історії його надзвичайно світлі й приємні. А що збірок на сьогодні вийшло уже цілих 5, вистачить їх надовго.
«Идеальный дом — это сумма всех комнат, где тебе хорошо жилось.»
„Казки й історії“ („Сказки и истории“)
Макс Фрай надзвичайно любить казки, як нові, так і ті, що були вже колись розказані. Збірка „Казки й історії“ розповість уже відомі сюжети… із несподіваними подробицями. Джерело кожної казки стає зрозумілим лише тоді, коли дочитаєш її до кінця — і ця гра приносить не менше задоволення, ніж читання нових книжок. Крім того, у книзі ще чимало історій, страшних, цікавих і несподіваних, але таких же злегка магічних, як і вся проза Макса Фрая.
«Некоторые демиурги полагают текст живой плотью; им кажется, будто ткань человечьего бытия соткана из той же материи, что и книги: из слов. “В начале было Слово, не так ли? — вопрошают они. И с пафосом заключают: Еще неизвестно, воспоследовало ли за ним Дело, или было решено, что сойдет и так?..”
Прочие взирают на них с благоговением, но все же месят глину — впрок...»
Макс Фрай — із тих письменників, хто може змінити життя. Ніби усе залишається, як раніше, але ти дивишся на це вже іншими очима. І розумієш, що кожен з нас — вершитель. І все буде, рано чи пізно, так чи інакше.
«Если удается каким-то образом уговорить себя ничего не хотеть и не требовать, а просто сесть и смотреть на все, что происходит, как на реку, которая мимо тебя течет, эта река начинает приносить и те самые жемчужины, которые хотелось найти, когда мы в детстве в ней купались, и трупы наших врагов, о существовании которых мы давно забыли, и бесконечных бронзовотелых пловцов с упругими ягодицами, на которых просто очень приятно смотреть, и наших старых друзей, которые плывут по этой реке на плоту и с удовольствием высадятся, чтобы с нами здесь посидеть и выпить чаю. В тот момент, когда нам удается просто замолчать и перестать что-то требовать, мы получаем все.»
Катерина Гавриш