За сюжетом американська армія перевозить кудись таємничий контейнер із Зони 51. В результаті автомобільної аварії, вміст контейнера, а саме, лютий і швидкий зомбі виривається і направляється в сторону Лас-Вегасу. Вже через пару місяців місто повністю захоплене зомбі, а Вегас огороджують величезною стіною від решти Сполучених Штатів. Після невдалих спроб зачистити мегаполіс вручну, президент приймає рішення знищити місто за допомогою тактичної ядерної боєголовки. Водночас, дебелому працівнику бургерної Скоту Варду (Дейв Батіста), що вижив у зомбі-пеклі пропонують божевільну авантюру – зібрати команду відчайдухів, прорватись до Вегасу, пограбувати казино, втекти на гелікоптері. Паралельно з цим Скотту треба буде вирішити розбіжності з донькою, яка волонтерить в одному з таборів для біженців поруч із зомбі-містом.
На папері «Армія Мерців» повинна бути найбільш снайдерівским фільмом з усіх, адже, окрім режисури, Зак взяв участь у написанні сценарію, а ще вперше виступив оператором свого фільму. В реальності вийшла далеко не оригінальна помісь зомбі-екшену і фільму пограбування, що приправлена натужною мелодрамою. До того ж в «Армії Мерців» майже немає всього того, за що люблять (і ненавидять) режисера. Картинка у фільмі мізерна, яскравих сцен немає, сюжет мало того, що банальний, так ще й кульгає мінімум на одну ногу. Ну і найголовніше, що маючи на руках достатній потенціал для тотального божевільного екшену, Снайдер, за винятком декількох сцен, його не реалізовує.
Деякі причини, чому «Армія Мерців», скоріше не вдалася, досить очевидні. По-перше, при всій майстерності постановки окремих сцен, з сінематографією і камерою Снайдер працює погано. Зображення невиразне, контрасту майже немає, екшен часом в роз фокусі. Є пара досить ефектних сцен, але для подібної ідеї цього явно мало. По-друге, найбільш яскраві роботи Зака – це адаптації коміксів. Снайдер як ніхто інший вміє переносити мальовані панелі на великий екран, а ось з оригінальними сюжетами у нього завжди були проблеми. Так було в фільмі «Заборонений прийом», так само вийшло і в «Армії Мерців», при перегляді якої виникає відчуття, нібито Зак взявся за дуже велику кількість справ відразу і не досяг успіху ні в одному. По-третє, «Армія мерців» – занадто довге, перевантажене сюжетними лініями і персонажами кіно. Якщо така кількість героїв необхідна для того, щоб методично приносити їх в жертву мерцям і сюжету, то наявність мелодраматичної лінії злочинно вповільнює стрічку, особливо, в тих місцях де їй потрібно б було розганятись. Часом, мелодраматизм взагалі стає схожим на фарс, коли одна з грабіжниць раптово зізнається у почуттях герою Батісти лише для того, щоб померти через хвилини.
Цілком можливо, що Снайдер і зовсім вирішив підхалтурити для Netflix, а тому і не особливо старався, враховуючи посередню якість стрічок стрімінгу. У будь-якому випадку стрічка, маючи на руках гібрид фільму-пограбування в умовах зомбі апокаліпсису, видає занадто мало божевілля. Такі козирі треба кидати одразу в лоб і тиснути ними до переможного фіналу. Замість цього, Снайдер розтягує хронометраж до непотрібних двох c половиною годин, подібно до гравця в карткового дурня, що затягує партію лише для того, щоб наостанок повісити шістки на погони. Шкода, але захоплений Снайдер ніби не помічає, що подібна гра швидко всім набридає, а дехто і зовсім вже давно вийшов з-за столу.