Вони лунають не лише від моїх колег з Книжкового Арсеналу чи від фестивальних менеджерів з Запоріжжя, Луцька чи Львова, а й від кураторів найстарішого літературного фестивалю у світі – Челтнемського (Велика Британія) чи найкращого літературного фестивалю у світі – фестивалю дитячої книжки Bookaroo (Індія), чи від George Town Festival (Малайзія).
Я з’ясувала це під час організації міжнародної програми для професіоналів видавничої справи “Alteration: Festival to Festival”, яку Книжковий Арсенал зробив разом з Українським інститутом за підтримки European Union in Ukraine й Cultural Relations Platform. 26 учасників й учасниць із 17 країн світу на початку травня доєднались до інтерактивних обговорень, дискусій, як втримати увагу людини довкола книги за відсутності реального контакту з письменниками і видавцями, як залишити її тим центром інтелектуального життя спільнот, тим натхненням, яку книга дає своїм читачам.
У цих обговореннях було важливо не ставити у позицію учнів українських учасників, що слухняно переймають знання у досвідчених іноземних колег, ми зробили рівний простір висловлювань для всіх. Український літературний фестивальний рух має позбутися синдрому самозванця і перестати почуватися вторинним на міжнародній сцені.
Пандемія почасти зрівняла фестивалі недосяжними (принаймні для нас) бюджетами, як-от Франкфуртський книжковий ярмарок (лише на підтримку видавців під час ярмарку 2020 року уряд Німеччини виділив 4 мільйони євро) і білоруський фестиваль інтелектуальної книги “Pradmova”, що працює лише заради ідеї збереження незалежної білоруської книжки і на волонтерських засадах. Всі ці фестивалі постали перед однаковими викликами.
Не припиняти експериментів
«Слова минулого року – невідомість і експерименти. У цьому ми зійшлися на єдиному: не існує ніякого одного формату чи рецепту, адже потрібно врахувати безліч факторів: локації, технічні можливості, досвід аудиторії», – зазначила Інґе Костерманс, генеральна директорка Festival Academy (Бельгія), що проводить тренінги для фестивальних менеджерів із усього світу. Зараз до асоціації входять понад 800 фестивальних менеджерів із 90 країн світу.
За рік сталося безліч вдалих і невдалих проєктів, але цього ще мало для конкретних висновків і збірників порад. Якщо в перші місяці пандемії увага до онлайну була велика, то сьогодні люди перевтомлені онлайном, і ті програми й підходи, що спрацювали торік, необов'язково будуть успішні тепер.
Та все ж деякі тренди можна простежити. Перший – тісна співпраця фестивалів із телеканалами, які забезпечували якісний продакшн і транслювали події у відеоформаті. Так Дитячий книжковий ярмарок Монтрей (Франція) створив Fair's TV у партнерстві з ViaGrandParis, де сітка програм була на 100% присвячена дитячій літературі, її творцям, акторам і читачам. У програмах взяли участь 50 письменників і 30 видавців. Один з недоліків такого контенту – він програє конкуренцію розважальному, який збирає набагато більше глядачів.
Ще один тренд – несподівані онлайн-трансляції. Словацький фестиваль Pohoda транслював наживо свої події з повітряної кулі, аеропорту та з пляжу. Незвичні локації і література привернули увагу ширшої аудиторії, ці події обговорювалися. Щоправда, над їхнім втіленням працювала окрема продакшн-команда.
Залучення ІТ до організації фестивалів – ще один тренд. Болонська книжкова виставка дитячої книжки організувала неймовірну виставку ілюстраторів із усього світу, повністю перевівши в диджитал свій фірмовий формат – портфоліо-рев’ю, в яких ілюстратори пропонують співпрацю видавцям і показують свої роботи. В онлайні це перетворилось на 24-годинний онлайновий марафон: за попереднім записом ілюстраторів дистанційно консультували 24 іноземні експерти.
Лише кілька літературних фестивалів і виставок світу насмілилися у цей пандемічний рік на гібридний формат — поєднали онлайн і офлайн. Так уже згаданий Челтнемський літературний фестиваль вів трансляції літературних імпрез із трьох локацій у місті, а на події можна було купити обмежену кількість недешевих квитків. Організатори дбали за безпеку відвідувачів, дистанцію і постійну вентиляцію приміщень.
"Ми дійсно хотіли внести трохи надії та оптимізму для наших відвідувачів. Нам довелося продумати всі наші зали, переконатися, що відвідувачі сидітимуть віддалено, ми просили їх носити маски, а також продумали наперед, як вони рухатимуться у залах, намагалися передбачити кожен їхній крок. У нас були цифрові квитки, які можна було швидко відсканувати, а також повне забезпечення дезінфікуючими засобами. Між подіями й сесіями ми прибирали всі майданчики, проходи. Кожен такий невидимий для аудиторії крок коштував команді організаторів шалених зусиль", – зізнається Ліндсі Фінеран, менеджерка програми літературного фестивалю в Челтнем.
Бажання не обмежуватися віконечками зуму напродукувало безліч креативних ідей, що поєднали онлайн з офлайном. У Франції соціально неблагополучним дітям надсилали книжки-подарунки із закладками з айдентикою Дитячого книжкового ярмарку Монтрей. А книгарні-партнери по всій країні представляли у своїх приміщеннях стенди книжок-переможців конкурсу, результати якого оголосили під час фестивалю.
Незвичні умови примусили креативний сектор бути ще більш креативним. Ми не можемо взяти й перенести в онлайн весь фестиваль, усіх гостей і робити вигляд, що так і має бути, і це якісний продукт, потрібний нашій аудиторії. Онлайн потребує нових форматів і способів висловлювання. Ми досі на стадії досліджень й експериментів, і цей процес триватиме.
Від ущільнення до безперебійного потоку
Досвід відчуття фестивалю до пандемії можна назвати щільним. Адже за кілька днів відбувалася така концентрація подій, зустрічей, емоцій, інтелектуального включення чи естетичної насолоди, що цей бурхливий еклектичний вихор ще довго залишався поживою для роздумів і приємних спогадів. Через неможливість зібрати натовпи відвідувачів наживо фестивалі почали розтягуватися у часі.
“Нам слід перестати думати про фестиваль як про подію; фестиваль – це постійний проєкт та низка різноманітних подій та ініціатив, які об’єднують людей цілий рік”, — говорить Паулін Фан, директорка літературного фестивалю в Джорджтауні (Малайзія).
Разом із командою вони прийняли рішення на час пандемії змінити весь напрямок фестивалю — зосередитися на подкастах і відеоконтенті англійською та малайською мовами, які б не втратили актуальності для аудиторії, і слухачі могли б повернутися до контенту пізніше. І хоч це вже не була одна подія, фестиваль зміг не відійти від своєї місії — бути простором для глибших розмов не лише про літературу, а й про соціально актуальні теми для спільноти.
Для літагентів і видавців Франкфуртський книжковий ярмарок розтягнувся також на понад місяць після офіційного завершення. Раніше у Франкфурті могли статися сотні зустрічей і переговорів з продажу прав на переклади книжок, під час локдауну всі “переїхали в зум. Завдяки цьому, продажі прав, порівнюючи 2019 з 2020 роком, знизилися лише на певні категорії, а на беклісти (лінійки книжок, що вийшли минулих років - Ред.) , навпаки, зросли.
Плати, скільки можеш
У докарантинні часи літературні фестивалі й книжкові виставки складали особливий комерційний інтерес для всіх гравців видавничого поля, спонсорів, бо приваблювали широкі аудиторії й медійну увагу. Зі скасуванням подій ці фінансові моделі зазнали поразки.
Проте вразливість літературних фестивалів і книжкових виставок спричинила неабияку хвилю підтримки їхніми сталими аудиторіями, клієнтами, партнерами. Комунікація, хоч і через онлайн, стала більш емоційною, близькою, емпатичною. Ми почали більше чути видавців, письменників, а вони – цінувати нас як простір інтеграції.
“Люди не хочуть платити великі суми, оскільки є багато безкоштовного контенту, і наші події змагаються з ним. Однак можна дивитися на модель Netflix і брати невелику плату від передплатників. У цьому сенсі потрібно розуміти, чи має ця подія міжнародний потенціал, а отже, іноземну аудиторію. Тут, одначе, постає проблема мови й перекладу. Можна спробувати монетизувати абонементи на програму й потім перетворити своїх підписників на прихильників й амбасадорів”, — ділиться досвідом Радован Ауер, директор Міжнародного книжкового ярмарку та літературного фестивалю BookWorld у Празі.
Більшість моїх колег погоджуються, що люди радше будуть жертвувати кошти, ніж оплачувати послуги, надані фестивалем. Абонемент, підписки, pay it forward – все це більше про емоційну залученість відвідувачів, ніж про сталу економічну модель. Так само й зі спонсорами й партнерами – фестивальним менеджерам потрібно більше зусиль, щоб переконати їх у вигідності співпраці. Утім, це вдається із бізнесом, у якому є соціально відповідальні програми й прихильний до креативних індустрій персонал.
Водночас такі гіганти, як Франкфуртський книжковий ярмарок, Болонська дитяча книжкова виставка, уже минулого року монетизували частину професійних подій і онлайн-платформи для купівлі-продажу прав на книжки. У Болоньї такою платформою скористалося 500 видавців і представили 20 000 назв, а у Франкфурті 2388 і представли 400 000 назв книжок.
Один із плюсів онлайну — це можливість таргетувати свої аудиторії і більше знати про неї і її потреби.
Нові аудиторії і нові партнери
Окрім вже згаданих переваг, пандемія надала можливість вийти на нові аудиторії. Досліджуючи цифровий простір, фестивальні менеджери зрозуміли, що працювати ізольовано, з усталеним розумінням своїх аудиторій не можна, онлайн дає можливість служити ще більшій літературній спільноті.
Менеджерам подій потрібно заново винаходити себе, свою роль, щоб продовжувати надавати такий самий досвід аудиторії у відповідних сферах.
“Ми не можемо за рік набути компетенцій телевізійників, таргетологів реклами й спеціалістів із IT. Ми не можемо бути усім, ми — фестивальні менеджери, але можемо залучити спеціалістів у цих галузях до співпраці, покладатися на них», — вважає Нікі Терон, менеджерка міжнародних проєктів Франкфуртського книжкового ярмарку.
Абсолютно всі учасники погодилися, що минулий рік пройшов під знаком нових партнерств, і літературна сцена, як ніколи, працювала, кроссекторально, виходячи за межі креативних індустрій.
За минулий рік Книжковий Арсенал, який формально був скасований, провів низку професійних програм і набув десятки сталих міжнародних партнерств. Ми більш впевнено почуваємося на світовій сцені, і здатні самі продукувати важливі події для фахівців із різних куточків світу, інтегруючи українські літературну сцену у світовий контекст.
Цього року цей аспект не змінився - реальний Фестиваль Книжковий Арсенал відбудеться в червні. Проте його онлайн-програма стартувала за два місяці до реального початку. Окрім проєкту “Alteration: Festival to Festival”, ми вже активно залучаємо українські та закордонні видавництва до програми “Література на експорт”, на якій українські твори продаються для перекладів за кордоном. Минулого року в умовах повного локдауну ми провели півтори сотні таких переговорів, що неможливо уявити в реалі.
Онлайн відкрив нам ширші можливості взаємодії зі світом. Проте, найчастіше мої закордонні колеги завершують наші розмови одним: “о, тепер я хочу побувати на Книжковому Арсеналі після того, як все прийде у норму”. У мене теж солідний список фестивалів, які б відвідала найперше. І хоч фестивальні менеджери за цей рік здійснили неймовірне переосмислення себе й своєї ролі, усі найперше надіються, що питання Quo Vadis? — веде до відповіді: “пофестивалити наживо”.