Інколи, величезна кількість правок до законопроекту буває доречною, як, наприклад, під час розгляду законопроекту про ринок землі. Інколи, коли мова йде про такі законопроекти, як останній законопроект про функціонування банківської системи, який хоч і не ідеальний, але є вкрай важливим зараз, подання великої кількості правок є частиною не лише позитивного врегулювання банківського сфери, але і, безумовно, прихованих лобістських зусиль.
Як уникнути законодавчого спаму і чому його немає в інших країнах? Перше і найголовніше, що потрібно виділити – це питання політичної відповідальності. Якщо є історично затверджені партії, наприклад, християнсько-демократична партія в Німеччині, то у них існує політична відповідальність депутатів, які своєю роботою в парламенті демонструють виконання профільної програми і відповідність ідеології партії. Якщо партія має свою чітку ідеологію і присутня на політичній арені певний час, тоді вони не можуть собі дозволити такого законодавчого спаму, тому що вони одразу відчують негативні наслідки у вигляді падіння довіри до своєї політичної сили. Можна на пальцях однієї руки порахувати, скільки партій в Україні існують більше 10 років. Саме в цьому і проявляється відсутність політичної відповідальності.
Реалізація ідей з програми правлячої партії – це найбільш очевидне та найбільш поширене джерело для законотворчості в розвинутих країнах. У абсолютній більшості країн політичні партії йдуть на вибори з чіткою ідеологією та програмою, в якій визначено пріоритети щодо їхньої політики в різних галузях. Для реалізації цієї політики часто потрібно ухвалювати відповідні законодавчі акти. Наприклад, під час нещодавніх виборів у США Республіканська партія висувала ідею щодо скасування реформи Президента Обами в медичній сфері. Для реалізації цієї ідеї необхідно внести зміни до законодавства.
Другим важливим фактором є сам процес законодавчої ініціативи. Відсутність кваліфікованих кадрів у профільних комітетах часто призводить до того, що на рішення цих структур впливають треті особи, як і Офіс Президента, так і певні приховані лобісти. В розвинутих країнах, в першу чергу, дивляться на досвід та фаховість людини, яка має зайняти певну посаду. Ще одна неочевидна проблема, яка негативно впливає на законодавчий процес – структура профільних комітетів у парламенті не відповідає структурі міністерств, особливо після невдалих спроб реформ міністерств.В Данії, наприклад, міністри часто створюють експертні комітети або комісії для аналізу необхідності ухвалення певного законодавства.
В ряді європейських країн існує прозорий діалог зі стейкхолдерами (зацікавленими сторонами). Люди, які займаються лобіюванням абсолютно прозоро декларують себе, як лобісти. У більшості країн прописані чіткі процедури обов’язкового публічного діалогу з особами, які впливають на законодавчий процес. Наприклад, стандартною процедурою в Альтингу – парламенті Ісландії – є те, що постійні комітети, які відповідають за законотворчість, звертаються до груп інтересів, НУО та інших осіб/організацій, яких стосуються відповідні законопроекти, із запитом надати свою письмову позицію/думку щодо них. Така практика заснована на поширеній у Парламенті думці, що ті, кого стосуються конкретні законопроекти, мають право висловити свою точку зору та бути почутими. Будь-який громадянин має безпосередній доступ до постійних комітетів – зокрема, усі можуть подавати письмові думки/позиції до комітетів. Вони оприлюднюються для членів комітетів та для громадськості. За відсутності прозорого публічного лобіювання, ми не зможемо вибудувати якісний законодавчий процес. Безумовно, цей процес має бути публічним і він не може відбуватися в турбо-режимі. Тому, якщо порівняти кількість законодавчих ініціатив у розвинених країнах, з точки зору демократії, і в тих країнах, у яких є проблеми з якісним законодавчим процесом, то ми побачимо, що важлива не кількість, а якість процесу проходження законопроекту, який ще потім буде працювати в законодавчій владі.
Давайте підсумуємо, що робити для того, аби не було великої кількості законодавчих правок і маніпуляцій на цьому. По-перше, на політичній арені мають існувати реальні політичні сили, які мають чітку ідеологію та розуміють свою відповідальність. По-друге, стратегія, яка була представлена певною політичною партією має виконуватись в профільних комітетах та міністерствах, в які партія делегує своїх людей. По-третє, необхідно залучати офіційно зареєстрованих лобістів та зацікавлених осіб за критеріями репрезентативності, тобто, що вони дійсно представляють певну галузь і потім публічно оцінювати результати цього діалогу. Також необхідно мати експертні структури всередині Верховної Ради, які будуть оцінювати якість технічного написання законопроекту і, відповідно, його виконання. І, безумовно, має бути більш глибинна дискусія в комітетах, аби реальні правки розглядалися компетентними людьми.
Звісно, ми не поборемо це протягом одного місяця, але важливо розуміти чому цей законодавчий спам виникає і як організувати процес інакше, навіть якщо буде потрібно декілька років.