ГлавнаяБлогиБлог Ірини Виртосу

Чи стане дискримінація «більмом на оці» українського уряду?

Розлучені, вагітні, «візочники», католики, люди передпенсійного віку – всі ми без винятку належимо до різних меншин. І будь-коли можемо стати жертвою дискримінації, адже українське законодавство і насамперед профільний закон практично не дають дієвих інструментів, аби захиститися від цієї проблеми.

Фото: Макс Левин

Анекдот в тему

«У деяких конторах кандидат віком 30 років – вже надто старий. За зробленою кадровикам заявкою їм потрібні: вік до 25, диплом Оксбриджу, досвід роботи 10-15 років, розміри 90-60-90, згода ненормовано працювати за дрібні гроші. А потім (раптом!) виявляється, що на посаду взяли людину з дипломом зубного техніка, 26 років, розміри 100-100-100 і з дворічним досвідом роботи барменом…».

Цей «не-анекдот» розповів Віктор Пушкар, кандидат психологічних наук, соціальний психолог. На його думку, проблема вікової дискримінації – ейджизму – посідає одне з перших місць за поширеністю: «Державні заходи мають лише косметичний характер. Вони більше приховують проблеми, аніж вирішують їх. На роботу беруть молодих людей віком від 28 до 35 років. А «робоче» місце людей 45-річного віку, вважається, має бути на кладовищі... Мені 45, а я туди не збираюсь».

Дискримінація за ознакою віку – лише одна частина з великої купи проблем, яку розгрібати нашій державі доведеться ще довго. При цьому чиновники не втомлюються стверджувати: дискримінація практично відсутня, і потрібно зосередитись на інших, більш важливих питаннях.

Одна з причин, чому уряд так уперто не хоче помічати дискримінаційні прояви – відсутність офіційної статистики. Усі дані збираються виключно громадськими організаціями. І навіть їх не достатньо, щоб відтворити реальну картину.

Більшість із тих, хто зіштовхнувся із дискримінацією, зазвичай намагаються це приховати. Вони або не знають, до кого можна звернутися по допомогу, або й просто не вірять… І не безпідставно: реального механізму захисту в Україні немає.

Вопрос гомосексуалистов вызывает сейчас сильные противоречия в Украине, но наше правительство уже подготовило проект закона и вскоре подаст его в парламент... без закона, который запрещает дискриминацию геев, мы не сможем двигаться путем отмены виз

— Леонид Кожара, министр иностранных дел

Прийнятий у жовтні 2012 року закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації» більше схоже на «окозамилювання» для Європейського Союзу (вже дуже хочеться дати «план лібералізації» для вступу до ЄС!). Про це не раз заявляли представники Коаліції з протидії дискримінації в Україні. Однак цей закон критикують не тільки вітчизняні експерти: Рада Європи та Європейська Комісія також були від нього не в захваті.

Проблемою дискримінації не на жарт перейнялися й 40 країн-учасниць ООН. Із Женеви в рамках Універсального періодичного огляду (УПО) вони закликали долати проблеми дискримінації. І вже за тиждень, а саме – 14 березня на 22-ій сесії Ради ООН з прав людини, Україна має дати свою відповідь, які з цих рекомендацій вона готова виконувати упродовж наступних чотирьох років, а які відхилить.

Зранку права для геїв, ввечері – «стільці», тобто Європа...

Прикметно, що значна частина цих рекомендацій стосувалася захисту прав представників ЛГБТ-спільноти. Зокрема, Норвегія, Нідерланди, Словенія, Австралія рекомендували відхилити законопроекти, які обмежують свободу самовираження стосовно сексуальної орієнтації. І якраз щодо прийняття Україною подібних рекомендацій українські експерти мають найбільше сумнівів.

Проблеми геїв і лесбійок українській владі простіше криміналізувати, аніж визнати і вирішувати. «Розуміння проблеми дискримінації та її запобігання є основою європейського мислення. А тому антидискримінаційне законодавство як сучасне законодавство не може розроблятися в консервативному суспільстві», – зауважує директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов.

Та чи готова Україна до цього?

Співголова Коаліції з протидії дискримінації в Україні Назарій Боярський зазначає, що в Україні проблеми з фундаментальними правами часто виникають через порушення принципу рівності. І заборона дискримінації в праві якраз і є механізмом утвердження цього принципу.

«Яка в нашій державі ситуація з правом на мирні зібрання? З одного боку, зазвичай ніхто не забороняє збиратися з екологічних чи культурних питань. Не чути про судові справи проти організаторів за «невчасне» повідомлень про такі акції тощо. З іншого боку, чимало перешкод з’являється, коли зібрання мають «політичний» чи протестний характер. От-як заборона «мовного майдану» в Харкові», – наголошує експерт.

Тому чимало рекомендацій УПО стосуються саме вдосконалення механізму протидії дискримінації як основи реалізації фундаментальних прав людини.

Особливо гостро в цьому контексті стоїть питання з захистом ЛГБТ-спільноти. «Так, більше 10 рекомендацій закликають Україну не допустити прийняття законопроектів про так звану «заборону пропаганди гомосексуалізму». Адже в них законодавець ніяк не піклується захистом прав дітей на безпечний інформаційний простір. А лиш хоче обмежити такі права людини, як право на свободу слова і самовираження, свободи мирних зібрань та об’єднань», – каже Боярський.

Для мене ж очевидно одне: поки питання протидії дискримінації не увійде до порядку денного українського уряду, воно буде залишатися нашим «більмом на оці» перед Європою.

Ірина Виртосу Ірина Виртосу , Центр інформації про права людини
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram