Напевно, в житті кожного є події, які діють на кшталт повернення до життя після клінічної смерті. Вони змушують на багато речей дивитись по-іншому, цінувати те, що раніше здавалося банальним сьогоденням, розуміти, що цінності в житті - це не данність, а те, що потребує уваги, праці, боротьби.
Ці дні для мене стали особливими саме тому, що мала честь зустрітись з учасницею Норильського повстання Книш Агафією Карпівною та її донькою Валентиною. Я приїхала до пані Агафії з нагоди встановлення миру після Другої світової війни. Жодного офіціозу, хотіла просто подарувати нову вишиванку до Дня вишиванки, що буде 16 травня. Вже хотіла йти, але мене зупинили й сказали безапеляційно: «Ні, так просто не підете».
Далі ми просто говорили. Ні, Вона говорила, розповідала, згадувала, а я була одним великим вухом. За гостинним столом, Агафія Карпівна та пані Валентина пригощали кавою і надихали на дії кожним своїм маленьким спогадом та оцінкою сучасних подій. Навіть пісні були. І були вони про Україну. Час просто втратив сенс. Хотілося слухати й просто сидіти поруч зі стійкою, красивою, тендітною й самодостатньою пані Агафією.
Повертаючись додому, в мене була лише одна думка: вона - Агафія Карпівна Книш - і є Україна! Вона боролася, вистояла, живе і ми маємо зробити все, аби це життя було сповнене гордістю за дії сучасників!