Ну, працюємо, друженька! Досвідчений ти командир танку, чи ні, ти зливаєшся зі своїм сталевим другом. Вухо тонко вловлює будь які зміни в роботі двигуна. Як зігріває душу той потужний свист турбіни. Ти знаєш кожний закоулок велетня, цієї залізної гори. І хоч лущиться фарба на приборах і механізмі заряджання, але вони працюють бездоганно. Ти стільки сил доклав, щоб вони не підвели. Велетень здригається від пострілу. Другий, третій. Все… Ви, вчотирьох, вже мішень... І надалі все буде залежати від вашого вміння і притертості один до одного.
«Ну чому це зі мною?!» - з розпачем думає піхотинець, коли рація ще хрипить про можливий обстріл, а перший снаряд з тріском вже лягає метрах в двадцяти від твоєї позиції. « Ну чому, Коля, Вася, Пєтя, без пригод відчергували, а мені от таке?!» А завтра відпустка і ти усіма помислами вже вдома. Ти знаєш, що тут лишатися не можна. Треба відходити у хід сполучення. Ох яка ж то грізна зброя – танк! Постріл - вибух. Постріл - вибух. І ти вже перестаєш розрізняти їх один від одного. Жах. Пульс зашкалює, здається от зараз серце вискочить горлом. Все навколо тебе наповнюється шаленим гуркотом, твої товариші здригаються від вибухів, дрібні друзки бетону торохкотять по дошках і касці, а все навколо наповнюється їдким пилом. До танкової гармати підключається крупно-каліберний кулемет. Важкі кулі, ніби жабки у болоті, хлюпають у землю бруствера, джмелями дзижчать над головою. Але треба пересилити себе, треба викинути за бруствер димову шашку, щоб там – у ворожому танку подумали, що влучили, що їхня робота не була марною…
О, як же приємно й солодко вже потім, коли все минуло і кістлява лише полоскотала тебе, розпалити з товаришем цигарку, і брудно й довго лаятися, й посміхатися сонцю, що заходить, і піти по зміні на вечерю, яка буде найсмачнішою у житті… А на ранок – відпустка.