Для справжньої особистості такий момент насправді є «вибором без вибору». Адже для морально цілісної та хороброї людини питання вагань в такому випадку не стоїть. Вона завжди, за будь-яких умов обирає честь, гідність та присягу. Просто тому, що інакше не може.
В 2014 році Вибір стояв перед військовослужбовцями українського флоту в Криму. Багато з них не пройшло цей тест. Але значна кількість залишилася вірною собі та державі, не спаплюживши звання українського військовослужбовця.
Вони переїхали із окупованого Криму і продовжили служити народу України. Більшість з них сьогодні несе службу в Одесі, бере участь в створенні оновлених українських військово-морських сил.
Вони втратили майже все своє майно. Окупаційна влада Російської Федерації захопила їх житло та вважає недійсними документи про приватизацію квартир на території Криму. Посіпаки Кремля на території АРК діють як мародери: захоплюють квартири разом із особистими речами, шантажують родичів та знайомих військовослужбовців, які мешкають на окупованій території.
Це справжня кампанія цькування справжніх воїнів, яка має тримати у страху запроданців, які перейшли на службу в Росію або людей, які звільнилися з лав армії, але продовжують мешкати в Криму. Але, незважаючи на тиск і втрати, військовослужбовці, що вийшли з Криму і продовжили служити в ВМС України не зламалися, не зрадили і продовжують виконувати свій обов’язок по відношенню до держави.
Однак, як не гірко мені говорити про це, держава поки що залишається осторонь їх проблем. 34 військовослужбовці (в основному це офіцери) разом зі своїми родинами, живуть в казармах, тимчасових найманих помешканнях, гуртожитках. Вони не можуть продати житло в Криму, адже окупаційні сили не визнають їх документи на право власності. Зазаконодавством України вони також не мають можливості отримати постійне житло, адже скористалися правом приватизації в Криму. Люди опинилися у заручниках чинних законодавчих норм. Але згідно здорового глузду, справедливості і обов’язків держави по відношенню до них – це абсурд.
Вважаю, що ситуація має бути вирішена, а військові моряки мають отримати рівноцінне житло за місцем несенняслужби. Це мінімум, що має зробити держава в цьому випадку. Існує декілька можливих варіантів вирішення цього питання: закупівля житла, компенсаційні виплати, анулюванням приватизації в Криму, що дозволить відновити їм можливість скористатися цим правом через форс-мажорні обставини втрати майна, грошова компенсація через санкційний арешт російського майна в Україні.
Але в будь-якому випадку це питання має бути вирішене. Цього від держави вимагає справедливість і здоровий глузд.