Практично відсутня звична агітація – борди, листівки, вуличні намети, відео та аудіо ролики, концерти, зустрічі… ми досі не знаємо ані програм, ані гасел, ані ключових повідомлень кампаній наших претендентів на найвищу в державі посаду… Чому?
Ця кампанія особлива принаймні з двох причин. По-перше, до неї ніхто не готувався. Вона виявилась повною несподіванкою. І для влади, і для опозиції, і для іноземних впливів. По-друге, ряду гравців ці вибори не вигідні, тому вони роблять все, щоб їх зірвати.
Передусім мова йде, зрозуміло, про Кремль. Його диверсанти будь-якою ціною намагаються дестабілізувати ситуацію в нашій державі, аби в перспективі повністю її захопити.
Другою зацікавленою стороною є регіонали, комуністи і всі, хто на них орієнтуються і від них залежать (тобто олігархи, чиновники, силовики, банд формування…). Хто не в курсі, нагадаю, що вони досі обіймають купу посад і реально впливають на українську політику. Після президентських виборів всі вони можуть повністю втратити будь-яку владу, а це може означати також втрату роботи, майна, фінансів, а для декого – свободи… Кому ж сподобається така перспектива?...
І третьою зацікавленою стороною є нинішня тимчасова влада. В цю категорію входять і новий уряд, і нова парламентська більшість, і нові голови адміністрацій. Всі вони призначені до того моменту, поки не буде обрано нового Президента. Після обрання будь-кого неминуче відбудуться кадрові ротації, неминуче відбудуться перевибори до ВРУ і органів місцевого самоврядування.
Часто доводиться чути думку про те, що вибори не вигідні в тому числі і Юлії Тимошенко. Думаю, це не так. Юлія Володимирівна – одна з двох найрейтинговіших кандидатів. Останнім часом спостерігається позитивна динаміка зростання її підтримки. У її головного конкурента Порошенка, до речі, все з точністю до навпаки. Вона має природжену здатність нарощувати рейтинг під час кампанії, а отже, має реальні шанси на перемогу у другому турі. Вибори їй вигідні. У разі перемоги вона нарешті отримає владу…
Не подумайте, що я когось намагаюсь нахвалювати чи оббріхувати. Аж ніяк. Просто аналізую. І не претендую на істинність своїх тверджень. Це лише одна з версій.
Остання її заява щодо створення Національного руху опору - сильний хід. Звертаю вашу увагу, що лідер правлячої партії діє як опозиційний політик. Так, ніби не її партія керує урядом, Верховною Радою та всім держапаратом і силовими структурами. Юлія Володимирівна відсторонюється, відмежовується від влади, намагаючись асоціюватись на стороні народу. Вона ще не висловлює критики влади, але створення такого руху є фактично виявом недовіри офіційним армійським структурам. Чому?
Згадаємо, хто такий Яценюк? Це вихідець з «Нашої України». Під час попередніх президентських виборів він не підтримав кандидатуру Тимошенко навіть у другому турі, разом з Ющенком та Тігіпком. Об’єднати свій «Фронт змін» з «Батьківщиною» він погодився лише задля того, щоб його кандидатуру на посаду президента підтримала найбільша опозиційна партія. Звільнення Юлі до його планів не входило…
Хто такий Аваков? Це вихідець з «Нашої України». В команду Тимошенко він потрапив значно раніше за Яценюка, але це також відбулось після політичної смерті свого попереднього боса…
Чи може Юлія Тимошенко покладатись на них? Чи має вона на них достатній вплив? Не зовсім. Це не її команда. В той же час ці люди, за час відсутності «почесного лідера», устигли розмістити на багатьох ключових партійних посадах своїх ставлеників, які вже не орієнтуються на Тимошенко.
Зачекайте, заперечите ви, а як же Турчинов? Це ж права рука Юлі? Вона ж через нього фактично керує країною?... а мені так не здається…
От уявіть, людина, що не має ані зовнішньої привабливості, ані харизми, ані якихось інтелектуальних супер здібностей, по суті, абсолютно сіра і непримітна, головною заслугою якої стало багаторічне вірне і віддане служіння своєму лідеру, отримує всю повноту влади спершу в партії, а потім і в державі… думаєте, так легко потім з цим усім розлучатись?... Звісно, що ні. Влада – це немов наркотик… Тому свідомо, чи підсвідомо, будь-яка людина опиратиметься намаганням цю владу в неї забрати.
Спершу Турчинов влаштував партійні чистки в Батьківщині, залишивши лише лояльних до себе людей, і відтіснивши тих, хто мав близькі стосунки з Тимошенко і могли би говорити з ним на рівних. Потім запросив у партію Яценюка – на роль партійного спікера і обгортки. Така обгортка виявилась дуже зручною, адже тепер вже не Турчиновим керував лідер, а навпаки. Арсеній опинився у повній залежності від «сірого кардинала».
З усього видно, що Юлії Володимирівні ще доведеться поборотись за відновлення контролю над партійною організацією. Можливо, це стало однією з причин непритаманного Батьківщині зволікання зі стартом виборчої кампанії. Такий собі внутрішньопартійний саботаж… Подібною є ситуація і в усій державі.
Всі ми наразі стали свідками відвертого саботажу роботи більшості депутатів, чиновників, силовиків, в першу чергу на сході і півдні країни. Лише так я можу пояснити успіхи російської агентури в Криму, Донецькій та Луганській областях, що призвели до сепаратистського шабашу.
Кому може бути вигідна така підстава? Звісно, окрім Путіна та його агентури в Україні? А вигідно це, в першу чергу, конкурентам Тимошенко. На фоні загострення кризи її електорат перехоплюють Богомолець, Ярош і Ляшко. Тягнибок також втрачає, адже сприймається як частина нової влади, яка досі не показує здобутків.
Але єдиним конкурентом, який тримається осторонь від влади, однак має на неї безпосередній вплив, є Петро Порошенко. Не дарма ж ходять чутки про домовленості між Яценюком та Порошенком, а також між Порошенком і Фірташем. Йому важливо перемогти в першому турі, бо в другому ситуація може кардинально змінитись. Звідси, мабуть, і тиск на Юлію Володимирівну з настійливою пропозицією знятись з виборчих перегонів…
А взагалі, в умовах постійної інформаційної війни, дуже важко розібратись, хто дійсно здає національні інтереси, адже повної картинки ми не бачимо. Частина інформації прихована від цікавого ока. Однозначно можна сказати лиш те, що у співпраці з Кремлем можна запідозрити абсолютно всіх… І в цій статті я не претендую на істинність, викладаючи лише одну з можливих версій, тому готовий почути контраргументи.
Залишається лише сподіватись, що Україна більше не повторить помилок 1917-22рр. і вийде з цієї війни переможцем, з легітимною владою і абсолютно новою Системою… тому свій вибір необхідно робити не на основі особистих симпатій до особистостей, не на основі партійної належності, а на основі ідей та програми. Чим конкретніші ідеї, чим більше показників та цифр у програмі, тим більше довіри має бути до кандидата.