Одним з таких є Євген Кузик. Я з цим молодим хлопцем познайомився в Республіканській лікарні м. Вільнюс в лютому 2014 року. Ми з ним проходили лікування на одному поверсі після поранень, отриманих на Майдані. Історію мою більшість вже знає, а історію Євгена мало хто знає...
Він регулярно чергував на Майдані як лікар, консультуючи різних людей по стану їх здоров’я. Тоді, щодоби, самостійно організовувались різні медичні бригади. В ніч з неділі на понеділок 20 січня, настав час по розкладу чергувати Євгену. І тоді в хірургів було багато роботи, оскільки це була перша ніч, коли масово почали використовувати «осколчасті» гранати, масово почали розстрілювати людей 12-міліметровими гумовими кулями, а люди в свою чергу масово використовувати бруківку як захист. Нагадаю, що 19 січня на Народному Віче зібралось кілька десятків тисяч мітингувальників, що висловлювали своє обурення ухваленням «Законів про диктатуру».
Зі слів Євгена тоді, протягом ночі - десятки людей звертались з осколками як на ногах, на спині, так і навіть був випадок, коли один маленький осколок попав на повіку мітингувальнику. Євген разом з іншими лікарями усі ці осколки виймав та зашивав рани.
Десь близько 1 ночі понеділка, 20 січня з’явилась інформація, що є відкритий новий медичний пункт на вулиці Грушевського, оскільки пацієнтів ставало все більше, і потрібно було ближче до подій відкрити медпункт. Євгена, разом з бригадою лікарів попросили відвідати цей медпункт, щоб віднести ліки та домовитись про кооперацію та співпрацю між медпунктами на Грушевського та у Профспілці.
Після того, як бригада віднесла ліки - Євген вирішив зробити декілька фото та вийшов на середину вулиці Грушевського напроти медпункту. За декілька секунд отримав удар в голову. Першими думками було те, що хтось за спини кинув в потилицю величезний кусок бруківки. Він повернувся, нікого ззаду не бачить. Проте бачить, як тече на білу футболку з червоним хрестом кров з носа. Так, він був одягнений у білу футболку з великим червоним хрестом. Так, Беркут тоді стріляв у лікарів, які надавали допомогу як патріотам з Майдану, так і беркутівцям, які отримали пошкодження внаслідок сутичок. Так – це порушення усіх міжнародних прав та свобод людини.
Втративши на мить свідомість, до Євгена підбігли хлопці та відвели до того ж медпункту, куди буквально декілька хвилин тому він відносив ліки та обмінювався усіма контактами та потребами. Євген отримав поранення в обличчя 12-міліметровою гумовою кулею. Були переламані кістки носа. Буквально півсантиметра бракувало, щоб Євген залишився без лівого ока.
Відійшовши від поранення він допрацював чергування. Добу відпочивши, планував піти в лікарню та пролікувати рану. Проте, після звісток про трагічну загибель 22 січня Сергія Нігояна, а пізніше інших хлопців – він не вважав що його рана є щось серйозне та продовжував виконувати різні завдання, які отримував на Майдані.
На початку лютого ниючі болі в ділянці гайморової пазухи наростали та 5 лютого, на своє день народження він звернувся по допомогу в національний інститут оториноларингології. Після того, як лікарі зробили знімки, та констатували, що прокол у гайморову пазуху зробити неможливо, оскільки вся пазуха була повністю забита – Євгену практично забороняли покидати лікарню та наголошували на негайному оперативному втручанню.
Євген вирішивши робити оперативне втручання у Львові, оскільки там знає особисто багатьох лікарів. Зайшов у профспілку, щоб подякувати за співпрацю лікарям, та попрощатись на деякий час. Тоді Олег Мусій, знаючи проблему Євгена – вирішив відправити його на лікування в Литву, оскільки тодішнє керівництво Литви приймали пацієнтів з України, зокрема й мене. Та й метод втручання в Литві був мініінвазивний, тоді як у Львові операцію б робили відкритим методом.
Після операції та реабілітації у Литві Євген повернувся в Україну. Тоді вже всі трагічні події минули. На Майдані займались відправкою протестувальників на лікування та реабілітацію у різні країни. Євген повернувся працювати в лікарню у Львові.
Проте, за декілька місяців, Євген прийняв рішення залишити практичну медицину та зосередитись над реформами в охороні здоров’я. Він влаштувався на роботу в «Український інститут стратегічних досліджень» Міністерства охорони здоров’я України. Працював деякий час там, потім у Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я. На даний момент реалізовує чудовий проект по доказовій медицині в Україні.
Думаю, що в Україні є багато таких історій. Коли я прочитав в інтернеті, що Євген пробує конкурувати на праймеріз, щоб стати кандидатом у депутати Верховної Ради, я відразу його набрав. Ми відновили в пам’яті усі тодішні події. Помовчали. Далі він спитав для чого мені ці деталі – я сказав «побачиш!». І після розмови вирішив написати статтю про цю історію.
Україна повинна стати державою для реалізації можливостей молодих, розумних та енергійних людей. Таким є Євген Кузик, тому і прошу за нього проголосувати на праймеріз, який буде відбуватись завтра, 4 червня. За посиланням можете прочитати як його біографію, так і його програму.