Анна Фоменко, Харків
Довго думала, з чого почати… Чи згадувати ті гіркі сльози і відчуття безнадійності та внутрішньої пустоти? А може розповісти з усмішкою на вустах про те, що життя прекрасне? Думки переповнюють. З того часу, як діабет з’явився у нашому житті, ми бачимо світ не органами зору, а – серцем.
Анна Фоменко із сином Ростиславом. Фото надане авторкою
Хочеться, щоб усі, у чиє життя увійшов цей загадковий діабет, якомога швидше зрозуміли, що це аж ніяк не хвороба. Це щось, що не можна виміряти, вилікувати чи повністю контролювати. Це щось таємниче, що живе разом з нами.
Переможний малюнок Ростислава Фоменка
Як діабет увійшов у наше життя…
Колись я працювала на улюбленій роботі у вищому навчальному закладі, присвячуючи велику частину свого життя науково-методичній роботі, проблемам освіти України та студентському життю. Мені здавалось, що синочку потрібна успішна матуся. Так, в житті було майже все, що нам потрібно було на той час. Та тільки у 2015 році я зрозуміла, що таке справжнє щастя!
До буднів мого маленького синочка Ростислава за місяць до того, як йому виповнювалось 4 роки, неочікувано приєднався цукровий діабет. У перші секунди, коли сина перевели до звичайної палати з реанімаційного відділення, в мені усе перевернулося. Я посміхалась, а він обіймав мене. Це була не така посмішка, як раніше. Ні! Це було щось зовсім інше. Якийсь новий стан самосвідомості, коли посміхається душа та серце. В ті секунди я зрозуміла, що мені не потрібна моя улюблена робота, а сину не потрібна «та» успішна мама. Роботу я покинула та себе не втратила. Ми стали єдиним цілим – «Син + Я + Діабет». Так, спочатку це була велика трагедія для усіх. Однак, для подолання кризового емоційного стану та прийняття нового способу життя нам вистачило десь півроку.
Важливий крок у спільному житті з діабетом – це крок у спорт!
Завдяки підтримці моїх батьків, які також намагаються і досі прийняти нашого нового члена сім’ї на ім’я Діабет, та порадам лікарів, ми вимостили власний шлях до щастя. Він базується на повному взаєморозумінні, підтримці, всебічному розвитку та гармонії. Завдяки тому, що Ростислав був ще досить маленьким, нам легко вдалось відкоригувати режим та спосіб харчування. Одним із вірних супутників нашого життя з Діабетом став активний спосіб життя. Ми не сиділи вдома, ллючи сльози над кожним проколом пальчика. Ми, прокидаючись на світанку, йшли на вранішню прогулянку, завжди беручи глюкометр та щось смачненьке на випадок зниження рівня глюкози у крові. Окрім руханки, вправ для ніжок та прогулянок через півроку після маніфесту Діабету, синочок почав відвідувати танцювальний колектив та циркову студію. Пізніше, трохи зміцнівши, він залишив танці, та почав доволі успішно займатись карате. Слід віддати належне тренеру, який з великою відповідальністю підійшов до занять. У 1-му класі Ростислав вирішив спробувати дзюдо. Зараз це – його основний вид спорту. Заняття проходять у спортивному залі школи. Хлопці-спортсмени стали справжніми друзями, а тренер – прикладом та наставником. У сина є ще таке хобі як великий теніс. Діабет не полишає нас на тренуваннях та навіть дозволяє вживати смачний перекус у вигляді улюблених цукерок та ароматних соків.
Розумний підхід до фізичних навантажень – шлях до успішної компенсації іабету! Я дуже вдячна тренерам, які займаються із сином!
Творчість – шлях до повноти життя
Звісно, спорт – це не завжди позитивні емоції, це і конкуренція, стрес та серйозна праця. А що ж у вільний час? Так, саме малювання та відвідування художніх виставок, музеїв та галерей, наповнювало наш внутрішній світ. Разом з сином та Діабетом ми почали звертати увагу на маленькі явища та радіти тому, чого раніше не помічали. Як світло ліхтарика падає ввечері на метелика, який ще не заснув, як зорі на небі утворюють сузір’я, як сонячні промені прориваються крізь хмари, який чудовий свіжий білий хліб… А якщо це все намалювати?! Можливо саме завдяки діабету та власним усмішкам, що йдуть від душі, ми бачимо світ з іншого боку.
Хорошими етапами для підвищення самооцінки та впевненості у собі є перемоги навіть у невеличких художніх та мистецьких конкурсах. Впевнена, в малюнках сина є щось живе. А завдяки Всеукраїнському конкурсу малюнку серед дітей з цукровим діабетом, який проводить Санофі в Україні – це ще й шанс пройти курс реабілітації та оздоровлення в санаторії «Березовий Гай» у м. Миргород. Можливо, багато-хто вважає, що дітки з діабетом, такі ж, як усі інші. Та я вважаю, що в них є щось особливе. Саме в санаторії це підтвердилось. Вони знаходять спільну мову за декілька секунд. Хоча, можливо, саме творчість їх поєднує. Ми знайшли багато справжніх друзів, які поряд з нами в будь-який час доби!
Велика подяка організаторам Конкурсу з побажаннями шаленого розвитку!
Сьогодення
Ми – щасливі, незважаючи ні на що! Сім’ї, у яких з’явився Діабет, просто повинні бути щасливими! Хай наші діти мають по 25 проколів шкіри на день під час замірів рівня глюкози та введення інсуліну! Хай вони дотримуються певних правил харчування та потребують додаткового часу на відпочинок! Та вони мають бути щасливими! Щиру посмішку від самого серця та душі ніщо в світі не замінить.
Цього року синочок йде до 2-го класу, досить добре закінчивши 1-ий. За це велика подяка нашій першій вчительці з побажанням натхнення на новий навчальний рік! Я не працюю на улюбленій роботі, та це не заважає мені любити її далі, спілкуватись з колегами та студентами. Ми займаємось улюбленим спортом та творчістю, спілкуємось з друзями та маємо час на себе. І завжди з нами Діабет, який іноді підсипає солі на рану.
Велика подяка моїм батькам за величезну підтримку! Подяка друзям та всім, хто поруч у нашому житті із цукровим діабетом!
Любіть своїх діток, підтримуйте їх у всьому, допомагайте їм знайти вірний шлях у житті! Радійте! Будьте щасливі разом!