Але на практиці такий механізм не діє. Роботодавці, використовуючи прогалини законодавства, можуть елементарно уникати сплати санкцій, оскільки на них законодавчо покладено обов’язок створити робочі місця для працівників з інвалідністю, а не обов’язок по їх працевлаштуванню.
Так, в 2017 році судами першої інстанції за позовами ФСЗІ (Фонд соціального захисту інвалідів) про стягнення санкцій було ухвалено 577 рішень і в 66% випадків у задоволенні позову було відмовлено. Офіційне роз’яснення рішення: «робочі місця були створені та вжито всіх заходів для пошуку працівника». Але ці заходи переважно обмежуються інформуванням центру зайнятості про вакансії для осіб з інвалідністю.
Промовисто виглядає той факт, що з загальної суми позовних вимог в розмірі майже 439 млн. гривень суди задовольнили лише близько 5,8%, що складає 25,34 млн. гривень. Така непропорційність в кількості задоволених позовів та сум санкцій свідчить про те, що позови з великими сумами суди не задовольняють.
Статистика показує, що вірогідність виграти судову справу, де сума санкцій не перевищує 100 тис. гривень складає близько 40%; від 250 тис. до 1 млн. гривень – позитивний результат в межах 8%, а в позовах більше 1 млн. гривень шанси на виграш складають менше 5%.
Така тенденція незмінна вже декілька років. Фонд кожного року подає близько півтисячі позовів про стягнення штрафних санкцій за невиконання 4% квоти щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на загальну суму близько півмільярда гривень, а в результаті отримує не біль ше 5% від заявлених сум.
Cтаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».