І це моя перша частина розуміння того, що таке є справжня освіта - так би мовити підготовчий до неї етап. Ця особлива історія сприйняття є «запит на навчання». Це така собі сукупність певних подій та емоційних станів, які з тобою сталися у твоєму персональному досвіді і які супроводжувалися певними помилками й експериментами. Але ця сукупність має вибудуватися саме в такий спосіб, щоб ти зміг це правильно сформувати навколо особистої мотивації та зрозуміти чого саме тобі не вистачає для розв'язання проблемних питань. Я глибоко переконаний, що без такого запиту на навчання будь яке навчання буде або неефективним на свій можливий максимум, або, скоріш за все, просто не піде на користь.
Другою частиною поняття справжня освіта для мене стала Києво-Могилянська бізнес-школа, яка дала можливість сформулювати ті всі мої питання, які мене тривожили підсвідомо останні роки. Сформулювати й задати наставникам, філософам, управлінцям із десятирічним стажем, однодумцям, урядовцям, міліонерам і громадським діячам. КМБШ в цьому плані був для мене не класичним університетом, а некласичним середовищем для розвитку, яке допомагає формувати нові питання швидше ніж надає прямі відповіді на давні. Сьогодні я активно читаю паралельно 6 книжок - «Антихрупкість» Насима Талеба, «10 найкращих статей про управління персоналом» від Гарвард Бізнес Ревью, «Зону Прибутку» Адріана Сливоцького, «Поведінкову Економіку» Річарда Талера, «ГЕН» Сіддгартха Мукерджі та «По кому подзвін» Ернеста Гемінгвея. 4 із них куплено в бібліотеці КМБШ. Суть мого власного бізнесу в організації подій. І я, відповідно, часто буваю на тих великих івентах, які організовує Агенція 42. Буваю і у якості гостя і спікера. І ось що я помітив - майже на кожному великому форумі, фестивалі я зустрічаю від 2 до 8 моїх однокурсників, випускників інших програм МВА, вчителів, менеджмерів КМБШ.
Подивіться уважно, мої друзі, на тих викладачів, які навчають ваших дітей в середніх школах. На директорів та завучів, на тих, хто вам викладає в ваших ВНЗах, подивіться на їх бібліотеки у вчительських, допитайтеся яку вони слухають музику, про які теми вони говорять із друзями на кухнях, дізнайтеся, як вони дивляться на цей світ. Коли я вперше так поставив для себе питання про школу мого сина, в якій він навчався до 7 класу включно відповідь на головне питання мені не потрібно було шукати ні секунди. Ми почали досить відверті розмови про його мотивацію до навчання і виявилося, що йому не цікаво. Він не хотів йти до школи, навчатися, цікавитися чимось поза шкільною програмою. Це було точно не про справжню освіту. Про справжню освіту для мене стала школа Think Global, яку вдалося знайти після тривалого пошуку. Лише після того, як ми познайомилися із засновником школи, виявилося що він є моїм однокурсником (на два випуски раніше) із Школи Стратегічного Архітектора КМБШ. Правда, коли я обирав цю школу я не знав цього приємного факту, а підбирав як раз по відповідях на питання позначені вище. І коли мій син на кінець першого тижня просто осип від розповідей про колектив, нові предмети і атмосферу, я зрозумів, що, мабуть, зробив правильний вибір. Тепер Артемій мене ставить в тупик питаннями про термодинаміку, особливості хімічних реакцій та розвиток Всесвіту, вчить вдома фізику та математику самостійно, а початку навчання в школі після канікул радіє як святу.
Розмірковуючи про освіту, я звернув увагу на те, наскільки мало сьогодні адекватних новин із цієї такої важливої царини людської діяльності потрапляє на перші шпальти новиних сайтів. Сьогодні неймовірний хайп піднімається навколо висунення кандидатом в Президенти коміка Зеленського. Кожне вбивство і хабар поліцейських висвітлюється із троєкратною силою. Тисячі голосів зривають горлянки про профукані шанси Порошенка за ці роки після Майдану. Мільйони людей по всій країні готові вестися на популістів різних видів і фракцій, які так солодко вміють співати про щасливе майбутнє спілого завтра. І майже ніхто. Не хоче. Думати. Про складне. Післязавтра. Про те, що треба зробити, щоб ця країна була успішною країною для наших дітей.
Сьогоднішній Президент має вік 53 роки і закінчив свій ВНЗ більше 27 років тому назад. Школу, відповідно, приблизно 35 років назад. Середньостатистичному депутату ВР 8 скликання нещодавно виповнилося також 53 роки. Середньозважений міністр уряду Гройсмана має на сьогодні 48 років, що, в принципі, вкладається в ті самі рамки. Цих людей 30-35 років назад навчали ті люди, які випускалися із педагогічних університетів і інститутів ще раніше і отримували не самі актуальні знання на той час. Освітній GAP, як прийнято говорити сьогодні в світі IT, або просто розрив між двома станами - бажаним і дійсним в нашому випадку - складає 50 років! І він не хоче скорочуватися аж ніяк. Ще й більш того, яки б фантастичні реформи ми б сьогодні в освіті не провели він не скоротиться в найближчі 5-7 років. Просто за рахунок величезної інерції гігантської системи. Де лише в середній освіті 430 000 вчителів навчають понад 3,3 млн школярів.
Ось в мене таке питання: це лише в одного мене мурашки біжать по спині, коли я розумію, що ми вже нічого не вдіємо із поколінням, яке буде рулити нашою країною через 25 років? Що воно візьме рівно те, що ми йому вже видали в наших сучасних школах і ВНЗах із викладачами, які абсолютною більшістю вважають себе розумніше за всіх і тримають монополію на правду в будь-який спосіб? Що це покоління буде із тими цінностями, які сформовано, як завжди, наперекір тому, що є сьогодні в школах та інститутах із їхніми підходами до системного, критичного, проектного, аналітичного, синтетичного та будь якого мислення взагалі?
Так якою ж має бути справжня освіта? Компасом, середовищем для розвитку, мультіінструментом, який дозволяє створювати нові інструменти. Потрібною тобі самому через 30 років. Такою, що після того як ти її опануєш, ти зможеш вкласти всі цеглинки собі в голові, знайти нові питання, озирнутися назад через 10 років і сказати - залишаючись, перш за все людиною, - так, мені це було дуже потрібно.