Поряд, у заскленому прохолодному прес-центрі, заледве стримували емоції учасники школи кінокритики, слухаючи лекцію російського синефіла і колишнього заїки, а тепер – успішного кіно-маркетолога Сергія Бондарєва. П’ять-шість сигарет, чарівний шарфик і суцільний ліричний відступ – лектору навіть не довелося пригадувати тему, якої мала стосуватися його оповідь. Єдиний, хто про неї говорив – скромний рядок на аркушику з розкладом, що висів на дверях прес-центру: «Ази кінобізнесу для кінооглядачів».
Ближче до півдня обгорнутого шарфиком росіянина змінив редактор Curzon Magazine Йен Сміт. Валлієць, який завжди у кедах і доброму гуморі, обговорював з молодими кінокритиками фестивальні стрічки попереднього дня: російську міліцейську драму «Майор» (2013), індійсько-німецько-французьку суміш «Ланчбокс» («Dabba», 2013), цукрову вату Ґондрі «Піна днів» (L’ecume des jours, 2013) та першу з показаних картин, яка претендує на українську національну кінопремію – «Не хочу помирати» («Не хочу умирать», 2013). Йен Сміт порадив сходити на ретроспективу свого співвітчизника Майкла Вінтерботтома, якого порівняв за продуктивністю з Франсуа Озоном.
Після обіду ситі й задоволені глядачі почали вишиковуватись перед Фестивальним Палацом – о 16.00 там мала відбутися українська гала-прем’єра п’ятої стрічки головної голлівудської відмінниці Софії Копполи - «Елітне суспільство» («The Bling Ring», 2013). Головні героїні фільму – любительки велюрових костюмчиків зі стразами й мисливиці за лайками в Instagram. Їхня Біблія – Vogue, їхній пантеон – персонажі реаліті-шоу The Hills, їхнє святе подружжя – Хайді та Спенсер. А замість домашнього завдання вони грабують домівки улюблених знаменитостей.
Софія Коппола екранізувала статтю з глянцевого журналу Vanity Fair, начинивши її гучною модною музикою – Sleigh Bells, M.I.A., Kanye West, Azealia Banks. Режисерка-інтелектуалка, розумниця та мати двох дочок непокоїться через отупіння молоді. Ймовірно, у своєму найслабшому з точки зору режисури фільмі вона-таки сховала певний посил, однак його вкрали разом з рештою дизайнерських речей.
Проте найцікавіша подія дня чекала на глядачів ОМФК о сьомій вечора в кінотеатрі «Родіна». Чи то після вчорашнього «Не хочу умирать», чи то після не надто вдалого і надто чужого кіно Копполи, а, може, й після всієї багатостраждальної історії українського кіно, друга стрічка з національного повнометражного конкурсу – «Креденс» (наголос на перший склад) – була винятково добре сприйнята глядачами.
Це друга ігрова робота київського режисера Валентина Васяновича. Як і у його попередньому фільмі «Звичайна справа», головним героєм «Креденсу» є митець-інтелігент – людина, яку дістали всі навколо. Однак цього разу Васяновичу вдалося наділити свого героя міцним стержнем, за допомогою якого він знаходить чудове місце для подарованого тещею антикварного креденсу (буфету) та решти накопичених проблем. Львів, оперний театр, кав’ярні, вузькі вулички – усе це чекатиме зустрічі з широким колом українських глядачів аж до різдвяних свят.
Текст: Тетяна Рубльова