Всі проблеми, які зараз є в сільському господарстві, мені знайомі дуже близько. Я пройшов всі шляхи, які могли бути у власника землі: від отримання паю, до позову в Європейський суд з прав людини.
Майже в усіх країнах світу земля є товаром і лише невеликий перелік держав, в якому, на жаль, і Україна, забороняє продавати землю. І це відсталі країни, економіка яких бажає кращого. Ми вже скільки років не можемо вибратися з цієї безодні та лише слухаємо обіцянки політиків. А чим швидше ми введемо ринкові відносини, тим більше ми виграємо. Бо хто зараз має зиск з землі? Високопосадовці, чиновники, олігархи, які керують всіма землями, захопивши їх за низькими цінами. Решта отримує зерно, або невеликі гроші за паї та нічого не може зробити з цим.
Коли люди отримали землю, вони опинилися перед вибором - що з нею робити? Обробляти самотужки могли не всі, оскільки багато хто не мав грошей на техніку, насіння, а багато хто й сил для того, щоб на пенсії займатися сільським господарством. Продати не могли, бо держава наложила мораторій. Те саме стосувалося й застави. Залишився один спосіб, щось отримати, - здати в оренду. Але ті, хто мав гроші для того, щоб орендувати лани, поставили власників паїв в кабальні умови. А ті погодились, щоб мати від землі хоч якийсь прибуток.
Я зібрав дані по Тернопільській області. Так ось, в 2013 році оренда гектару паю коштувала в середньому 30 доларів, в 2016 - 70, а у 2018 - 60-70 доларів. При тому, що в сусідніх країнах вона коштує в рази дорожче. Коли я прийшов до орендаря, він мені запропонував за гектар 30 доларів. Я подумав, як таке може бути, щоб така цінна земля коштувала такі мізерні кошти. І я тому вирішив довести справу до кінця і дізнатися, що відбувається. Я витратив купу років, адже щоб отримати один папірець в нашій країні треба дуже багато часу витратити.
Влада свідомо порушила права людини. Тобто, в принципі все вже виглядає як кримінал, бо держава - це абстрактне явище, а за цим кожним рішенням стоять конкретні люди. Це народні депутати, які купу років поспіль голосували за продовження мораторію, спікери, які утверждали голосування, президенти, які його підписували. І тому вони мусять відповідати перед шістьма мільйонами власників паїв не лише морально, а й матеріально. Бо багато людей вже пішли на той світ, так і не скориставшись паями.
Я звертався не один раз до Тернопільського міського суду, але була жахлива тяганина, судові засідання постійно переносилися, від мене вимагали купу зайвих паперів. І я зрозумів, що звертатися в наші суди немає сенсу. І вирішив піти в Європейский Суд з прав людини. Але треба було мати адвоката, а для нашої людини це дуже дорого, майже нереально. Мені розповіли про Михайла Тарахкала з Європейської Гельсинської спілки, вони мені дуже допомогли. Підготовка йшла близько двох років, це непростий шлях, треба зібрати багато довідок, це діло непросте.
І ось рішення ЄСПЛ навесні було. Я розумію, що це рішення формальне, але я отримав моральне задоволення: вони довели, що нас обманули, мене та всіх решту власників паїв. Але якби вони виставили конкретний строк, коли Україна має прийняти закон про ринок землі і якщо вона не прийме, то будуть санкції, було б більш правильно. Але цього не було зроблено. Тож будуть ще справи, і наші правозахисні організації можуть допомогти. Якщо позовів буде багато, будуть нові рішення і тоді у нас будуть прийматися закони, які змусять змінювати ситуацію.