Я тоді, як і більшість експертів та громадських активістів, закликав створити на перехідний період технократичний уряд професіональних фахівців. Причому, члени цього уряду мали взяти на себе зобов’язання не брати участь у наступних президентських та парламентських виборах. Це створювало передумови, що вони думали би про майбутнє держави, а не про наступні вибори.
На жаль, ми отримали те, що отримали. За винятком, мабуть, освітньої сфери, за ці п’ять місяців, ми не побачили від уряду жодних змістовних реформ, які би набули певних змістовних законодавчих рис.
Більшість членів нинішнього уряду – це представники ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода». Нічого особливо позитивного від них я, в принципі, і не чекав. Це не значить, що серед представників цих партій, немає взагалі нікого, кому було би не соромно руку подати.
Але, між тим, в уряд вони відрядили тих, хто за професійними чи етичними принципами не міг там знаходитись. І те, що тотальна корупція в усіх сферах життя нашої держави жодним чином, навіть, трохи не зменшена за ці місяці, є прямою відповіддю, чого варті ці політичні сили.
На сьогодні вже має бути для всіх очевидно, що до формування нового складу Верховної Ради та нового уряду, розраховувати на реформи, які призводитимуть до зменшення корупції, не варто.
Тому, хоча би з цих міркувань, нам необхідні перевибори парламенту, навіть, якщо на Донбасі ще триватиме антитерористична операція. Краще ми не матимемо зараз в парламенті представників населення, окупованої терористами частини Донбасу, ніж утримуватимемо і цей уряд, і цей склад парламенту в незмінному вигляді.
Слід розуміти, що центром реформ може бути тільки уряд. Саме уряд має вертикаль виконавчої влади та можливість працювати з депутатами, схиляючи їх на свій бік. З урахуванням цього Україні вкрай потрібно якомога швидше отримати новий склад депутатського корпусу та новий уряд, який буде спроможний розпочати реформи.
За великим рахунком, ніщо так зараз не підживлює сепаратизм та тероризм на Донбасі, як відсутність реформ в країні. Переважна частина членів уряду та народних депутатів не бажають жодних змін, які би зменшили їхні можливості для власного збагачення.
Це бачать мешканці Донбасу, і не тільки Донбасу. У них не може не виникати зауваження, що весь український Майдан звівся до заміни персон, які сидять біля державної годівниці. Жодних конкретних кроків, які би демонстрували бажання робити державу більш прозорою, ефективною, справедливою, наші урядовці не демонструють. Не на словах, а конкретними результатами своєї діяльності.
Не можу окремо не висловитись щодо персони прем’єр-міністра Яценюка. Багато хто саме на нього покладав та ще, з якогось дива, досі покладає, надії на нову якість уряду.
Скажу чесно, я не мав таких сподівань. Мені було достатньо ще в лютому подивитись на абсолютно беззмістовну програму уряду, з якою кандидував на посаду прем’єр-міністра Арсеній Петрович. Раджу всім щирим прихильникам пана Яценюка її прочитати. В ній практично повністю відсутні скільки-небудь конкретні кроки, які би демонстрували бажання реформувати економіку країни, зробити її менш корумпованою та більш ефективною. Відсутність у цій урядовій програмі конкретних напрямків реформ та основних чітких кроків по їх реалізації, не дає, навіть, можливість, в чомусь звинувачувати пана Яценюка.
Дехто може намагатися захистити його, посилаючись на відсутність сталої проурядової більшості в парламенті. Це, справді, так. Але значна частина вкрай необхідних кроків з реформування економіки країни не потребує законодавчого забезпечення.
Взагалі то, в першу чергу, сам Арсеній Петрович мав би публічно сформулювати декілька конкретних напрямків реформ, якими він та його уряд буде намагатися опікуватись. І тоді вже в межах цих напрямків можна було чітко визначити, що може зробити уряд на рівні власних рішень, а що потребуватиме підтримки депутатів парламенту.
Очевидно, що для збільшення прозорості всіх елементів функціонування державних інституцій та в цілому суспільства достатньо було рішень уряду.
Так, не потрібно якихось додаткових законодавчих змін, щоби рішенням уряду створити реєстр всіх бюджетних трат та почати оприлюднювати ті з них, які перевищують, наприклад, десять тисяч гривень. Зрозуміло, що в такому реєстрі має відображатись інформація про те, на які цілі витрачені бюджетні кошти, в кого придбані товари та послуги, і за якою ціною.
Я, до речі, з цього приводу постійно згадую, як приклад, уряд Кемерона. Першим кроком цього уряду Великобританії було прийняття рішення про оприлюднення всіх бюджетних трат більше 500 фунтів. Уявіть мізерність цієї суми, враховуючи, що держбюджет Великобританії на порядок більше українського.
От і відчуйте хоча би на цьому маленькому, але дуже красномовному прикладі, чим відрізняється уряд Кемерона від уряду Яценюка.
Не потребує додаткових законодавчих змін, також, формування єдиного державного реєстру отримувачів соціальних пільг. Ми живемо в якійсь системі суцільного абсурду, коли ніхто в державі не знає, якій же кількості громадян та в якій сумі мають надаватись соціальні пільги.
По секрету скажу, що для встановлення будинкових приладів обліку тепла, води, газу в усіх багатоквартирних будинках теж потрібно лише рішення уряду з відповідною програмою реалізації цих заходів в максимально стислі строки.
Я можу ще дуже довго перелічувати, що може робити уряд, навіть, без підтримки парламенту, і що сприяло би реформуванню країни.
Але чи є сенс? Цей уряд в цьому відверто незацікавлений. Не для того ці пани сіли в урядові крісла та осідлали потоки бюджетних коштів та державних ресурсів.
І те, що автор грузинського економічного дива Каха Бендукідзе покинув Україну, сказавши, що український уряд не бажає реформ, лише наочно демонструє наше сумне сьогодення.
При цьому, на жаль, дії самого Арсенія Петровича все більше концентруються на самопіарі, ніж на демонстрації конкретних позитивних результатів діяльності, очолюваного ним, уряду.
Так, безперечно, у Арсенія Петровича гарна англійська. І добре, що він літає в економ-класі. Але на чолі уряду ми хочемо бачити не перекладача з англійської.
Країні потрібен голова уряду - ефективний менеджер, який спроможний чітко артикулювати заплановані реформи, та їх реалізує, попри всі перепони та ймовірність знищення свого політичного рейтингу. Після парламентських виборів на посаді прем’єр-міністра нам потрібен буде державний муж, а не політичний діяч, який думає про наступні вибори та власний ролс-ройс.
На жаль, це точно не про пана Яценюка. Зараз він більш опікується власним рейтингом та наступними парламентським виборами, а після них головне, що його цікавитиме, це вибори президентські. Хоча до них, без кардинальних, швидких реформ, всій країні ще дожити буде потрібно.
Більш того, деякі популістські кроки уряду та його голови напередодні виборів можуть створюватимуть реальну загрозу самому існуванню української держави не колись, а вже найближчим часом.
І на останок.
Не буду висловлюватись щодо реформ правоохоронної та судової системи, адміністративно-територіальної реформи та децентралізації. Не тому, що ці питання не важливі. Навпаки. Не можу не погодитись з Президентом Петром Порошенком, який днями наголосив, що без кардинальної реформи судової системи (від себе додам «та повної заміни всього суддівського корпусу») ми на матимемо справжніх реформ в країні.
Але з професійної точки зору я можу бути більш аргументованим, говорячи про економічні реформи.
Тому назву власну п’ятірку основних напрямків необхідних економічних реформ в країні.
1. Кардинальне скорочення функцій, які здійснює держава, з відповідним зменшенням регулятивного впливу на бізнес, чисельності державного апарату, корупції.
Колись грузинському уряду, коли туди прийшов працювати Каха Бендукідзе, було достатньо декількох тижнів, щоби кардинально скоротити державні функції та суттєво зменшити чисельність державного апарату, з відповідним збільшенням платні держслужбовцям та зменшенням корупції.
2. Максимальна прозорість в сферах використання бюджетних коштів, соціальних виплат, документообігу в органах державної та місцевої влади, доходів і видатків держслужбовців та їх родин, прав власності на нерухоме майно.
Прозорість – як свіже повітря. Вона є передумовою забезпечення якісних реформ та подолання корупції. Чим більше оприлюднюється інформації, тим менше потрібно чиновників та меншою є корупція в державі.
3. Енергозбереження та диверсифікація джерел постачань енергоресурсів.
Енергозбереження має стати альфою та омегою економічної політики українського уряду на найближчі десять років. Само по собі скорочення енергоспоживання робить економіку ефективнішою, а суспільство та кожного окремого громадянина більш відповідальними та заможнішими.
4. Демонополізація економіки.
Не всі розуміють, що монополізація знищує умови ведення бізнесу для малих та середніх підприємств в значно більшій мірі, ніж адміністративний чи податковий тиск. На початку двадцятого століття президент США Теодор Рузвельт для американців став видатною постаттю саме завдяки його жорсткій, непримиренній боротьбі з монополіями. І, можливо, якби не він, то ми би не бачили таку могутню американську державу, якою вона є зараз.
5. Зменшення фіскального проценту ВВП (зменшення податкового навантаження з відповідним скороченням державних витрат).
Само по собі скорочення податкового навантаження та зменшення перерозподілу через державний та місцеві бюджети позитивно сприятиме розвитку економіки країни та збільшуватиме добробут населення. Приватні особи завжди куди більш ефективно витрачають власні кошти, ніж державні чиновники кошти громадян.
Впевнений, якби наш сьогоднішній уряд хотів реальних змін, то в межах цих напрямків він, навіть, в умовах зовнішньої агресії, міг би за ці 5 місяців багато, що зробити. Але поки що ми бачимо лише управлінський хаос, непрофесіоналізм та збереження всіх тих корупційних схем, які існували в попередні роки.
А це може призвести до соціального вибуху, який взагалі знищить українську державу.