Передумови донбаського сепаратизму та тероризму
В той же час слід усвідомлювати, що припинення відкритого збройного протистояння є лише самим початком надзвичайно складного процесу становлення Донбасу як повноцінної складової української держави.
Нам всім варто визнати, що підтримка сепаратизму на Донбасі не випадкова та має глибокі корені. І хоча зараз значна частина мешканців Донбасу змінила своє ставлення до місцевих сепаратистів та засланих російських терористів, але, при цьому, ставитися краще до України та української державності вони не стали.
Значною мірою проросійські та антиукраїнські настрої пов’язані з етнічним походженням багатьох жителів Донбасу.
Розбудова Донбасу в 20-50-ті роки минулого століття в якості однієї з головних баз важкої індустрії Радянського Союзу обумовила значний наплив туди мешканців російських регіонів. Вони мали і мають донині велику кількість родинних зв’язків з місць, звідки були родом.
Крім того, саме туди, для праці на вугільних копальнях, направляли для відбування покарання кримінальних злочинців. Важкі умови праці на них, з неймовірно великою смертністю та виробничим травматизмом були, по суті, каторгою для цих осіб. Недарма, в робочих поселеннях Донбасу є дуже поширеним, коли в родині хоча би одна особа мала судимість та відбувала покарання.
Акцентування на розвитку важкої індустрії, в основі якої знаходиться видобуток вугілля, виробництво чорних металів та важке машинобудування, було однією з характерних рис радянської економічної системи.
Але третій технологічний уклад, який можна було вважати передовим на початку 20-го століття, чим далі, тим більше уступав місце четвертому та п’ятому технологічному укладу. Натомість Донбас все більше деградував зі своїми вугільними шахтами, збагачувальними та металургійними комбінатами. І вже в 60-70 роки минулого століття Донбас ставав все більше депресивною територією. В Радянському Союзі, з поширеною системою перехресного субсидування, вугільну промисловість Донбасу ще продовжували підтримувати дотаціями, але модернізація та оновлення вже майже не проводилась. Всім вже тоді ставала зрозумілою безперспективність вкладання багатомільярдних коштів на модернізацію вугільних підприємств Донбасу на фоні становлення Кузбасу з його величезними покладами вугілля та відкритим способом його видобутку.
Після розпаду Радянського Союзу український політичний клас, зайнятий розкраданням радянської економічної спадщини, не хотів займатися надзвичайно болючим процесом закриття безперспективних шахт, створенням нових робочих місць, перенавчанням працівників, що були задіяні в технологічному ланцюгу «вугілля-металургія». А тому замість непопулярних реформ вирішили відкупатись дотаціями.
Слід нагадати, що саме Ахметова в 90-ті роки минулого століття називали організатором походів шахтарів до Києва, які гуркотом касок вибивали дотації для вугільної промисловості. Хоча самі шахтарі навряд чи розуміли, що бюджетні кошти, насправді, підуть не їм. Отримувачем цих дотацій будуть кримінальні еліти Донбасу, які тоді набирали вагу. Фактично, саме центральна українська влада вирощувала за багатомільярдні бюджетні кошти кримінально-олігархічні клани Донбасу.
Очевидно, що це робилось не задарма. Частина цих коштів потім потрапляла в руки українських високопосадовців та політиків, які були кревно зацікавлені у збереженні вкрай шкідливої для економіки системи дотування тих чи інших галузей.
Подібна система дотацій жодним чином не сприяла і не могла сприяти формуванню економічно ефективних вугільних підприємств, натомість консервувала все більше депресивну економічну структуру Донбасу зі страшенним соціальним розшаруванням населення, з жахливими злиднями та безперспективністю для сотень тисяч мешканців цього регіону.
Кримінальні еліти сконцентрували в своїх руках практично всі великі та середні підприємства Донбасу. Значна частина цих підприємств ще з радянських часів мала сталі коопераційні зв’язки з російськими контрагентами. Але їх розвитком та пошуком нових ринків збуту ці еліти особливо не переймалися. Прибутки переважно виводились в офшори. Тому і ці підприємства все більше морально та технологічно деградували.
В інтересах цих кримінально-олігархічних еліт працювали всі місцеві правоохоронні органи та судова система.
Радянщина
Окрім характерних особливостей Донбасу слід, також, згадати про збереження в Україні суто радянської, вкрай неефективної соціальної системи та житлово-комунального господарства, в якій люди відчувають себе прохачами, а не повноцінними власниками зі своїми правами та обов’язками. Все це консервувало суто радянську систему цінностей та звичок. І особливо це характерно для Донбасу. Тому не дивно, що саме там найбільша чисельність ностальгуючих за Радянським Союзом. Російська пропаганда, яка агресивно експлуатувала радянські міфи та інформаційно панувала на Донбасі протягом багатьох років, потрапляла в родюче середовище.
Отже, слід визнати, що всі роки незалежності, зберігаючи неефективну систему вугільної галузі, не реформуючи соціальну систему та систему прав власності ми формували соціальну базу для сьогоднішнього сепаратизму, фінансово зміцнювали тих, хто зараз є організаторами та спонсорами тероризму в Донецькій та Луганській областях.
Що нам робити?
Міняти ставлення значної, якщо не переважної, частини жителів Донбасу до української державності, яка за роки української незалежності їм не принесла нічого гарного, буде дуже складно, особливо враховуючи загибель та поранення сотень місцевих мирних жителів і сепаратистів, які зі зброєю в руках воюють проти української армії.
Якщо ми справді хочемо не просто зупинити війну на Донбасі, а розпочати його відбудову, то потрібно чітко усвідомлювати, що нам доведеться докорінно міняти всю систему економічних та політичних відносин в країні. Спроба залишити незмінною систему дотування вугільної галузі, соціальних пільг, не змінивши кардинально правила гри в царині прав власності на нерухоме майно, неминуче призведе до ще більшої деградації цього регіону та нового збройного протистояння.
Війна не повинна бути підставою для відкладання реформ
Війна повинна змушувати нас не відкладати, а навпаки, негайно розпочинати реформи. Все суспільство, в тому числі і ті громадяни, що мешкають на Донбасі, мають побачити готовність влади міняти країну, робити її економічно ефективною, соціально справедливою, прозорою та підзвітною.
Хто захоче захищати українську державність, якщо можновладці намагатимуться залишити незмінними корупцію та відносини, які панували в нашій країні всі роки незалежності?
В першу чергу слід розпочинати реформи в тих сферах, які повинні забезпечити умови для дерадянізації українського суспільства. Це стосується житлово-комунального сектору, системи соціального забезпечення, правовідносин в сфері прав власності на нерухоме майно.
Нам необхідно якомога швидше законодавчо закріпити обов’язковість існування об’єднань співвласників в усіх багатоквартирних будинках (ОСББ). Одночасно цим ОСББ мають бути передані на безкоштовній основі у власність прибудинкові території. Формування в усіх багатоквартирних будинках об’єднань співвласників дозволить створити одночасно більше як сто тридцять тисяч первинних громад. В межах ОСББ громадяни змушені будуть відчувати себе співвласниками своїх будинків та прибудинкових територій. Мільйони громадян будуть змушені комунікувати між собою, об’єднувати зусилля задля захисту спільних інтересів.
Також необхідно змусити народних депутатів прийняти закон про публічний статус реєстрів прав власності на нерухоме майно. Тільки коли стає відомим, кому і яка нерухома власність належить в крайні, з’являється можливість захистити права на неї, врегулювати на справедливій основі відносини між різними власниками.
В межах адміністративно-територіальної реформи, яка зараз запропонована Президентом Петром Порошенком, передбачається закріпити відповідальність за всіма земельними ділянками в країні за громадами населених пунктів.
Всі земельні ділянки, крім тих, що належать фізичним та юридичним особам, повинні знаходитись у власності громад населених пунктів. Там, де закінчуються права власності на земельні ділянки однієї громади населеного пункту, повинні розпочинатись права іншої громади. Ніяких земельних ділянок за межами населених пунктів, якими розпоряджаються державні чиновники, не може існувати. Це джерело для тотальної корупції та розкрадання в земельних відносинах. В державній власності мають залишатися лише земельні ділянки, на яких розташовані нерухомі об’єкти державної власності, а також національні природні парки.
Такі пропозиції Президента надзвичайно важливі та правильні. Тільки чітко закріпивши права власності на землі за конкретними власниками ми зможемо сформувати зрозумілі, прозорі правовідносини на нерухоме майно в державі. Власність формує відчуття гідності та відповідальності власників. Це той базис, на якому лише і можна побудувати заможне суспільство.
Другий блок реформ, який необхідно розпочинати готувати, і який стосується безпосередньо Донбасу, пов'язаний з кардинальним реформуванням відносин у вугільній галузі.
Дотування видобування вугілля – це надзвичайне зло, яке породжує корупцію, шахрайство, неефективність, деформує співвідношення цінностей в економіці. Тому вже зараз потрібно чесно сказати всім жителям Донбасу, що такого далі не буде. Всі шахти мають бути приватизовані, при цьому вугледобування не буде дотуватись. Шахти, які безнадійно збиткові, та які не можна продати, повинні бути закриті.
На відкритій тендерні основі, із залученням українських та іноземних компаній, потрібно фінансувати роботи по закриттю шахт, які не можуть існувати без дотацій.
Одночасно уряд зобов’язаний якомога швидше перейти до єдиної оптової ціни на газ для всіх споживачів. Це дозволить суттєво обмежить споживання газу, тим самим стимулювавши попит на вугілля з боку усіх груп споживачів.
Це, крім всього, призведе до зростання цін на вугілля, і, відповідно, на розширення кола шахт, які зможуть вийти на беззбиткову діяльність.
Кошти, які раніше витрачалися на дотування вуглевидобування, повинні, в першу чергу, спрямовуватись на цільові субсидії домогосподарствам, витрати яких на оплату опалення осель суттєво зростуть.
Крім того, за рахунок цих коштів, також, потрібно реалізовувати проекти з відновлення об’єктів транспортної інфраструктури на Донбасі, які зараз постраждали від збройного протистояння. Після відновлення діючої транспортної інфраструктури можна почати фінансувати будівництво метрополітену в Донецьку.
За рахунок цих кроків ми зможемо задіяти частину працівників, які втратять роботу внаслідок закриття збиткових шахт. Ще частину працівників шахт доведеться відправити достроково на пенсію.
При цьому, необхідно дозволити, щоби всі нелегальні копанки, яких зараз на Донбасі декілька тисяч, легалізували свою діяльність, з функціонуванням на спрощеній системі оподаткування. Зрозуміло, якщо реальні власники таких копалень зможуть забезпечити мінімальні вимоги щодо безпеки праці та екологічної безпеки. Хоча слід враховувати, що ліквідація системи дотування вуглевидобування призведе до того, що функціонування більшості таких копанок втратить економічну доцільність.
На сьогодні, потужностей шахт, які є прибутковими, достатньо, щоби забезпечити потреби української економіки у вугільній продукції.
Хотілось би особливо наголосити, що державі та всьому українському суспільству значно вигідніше розподілити між домогосподарствами кошти, які щорічно виділяються на дотування вуглевидобування, та, по факту, потрапляють в кишені невеличкої купки осіб з кримінально-олігархічних кланів.
В цьому випадку ці кошти отримає значно ширше коло фізичних осіб, а тому вони будуть спрямовані на формування додаткового платоспроможного попиту в межах країни, а не виведені в офшори.
Одночасно з реформуванням відносин у вугільній галузі необхідно вносити зміни в ціноутворення на енергоринку. На сьогодні воно побудоване на урахуванні інтересів, в першу чергу, компаній, пов’язаних з Рінатом Ахметовим. Формування конкурентних умов на ринку електроенергії дозволить більш чітко збалансувати потреби країни у вугіллі, не дозволятиме постачати на ТЕС вугілля з надмірною зольністю. По суті, це дозволить припинити перекачування коштів з усієї країни в кишеню донецького олігарха
Важливо, також, негайно розпочати реформування системи соціального страхування. В контексті проблем Донбасу це стосується питань переведення в недержавну систему соціального страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Крім того, необхідно вже протягом наступного року перейти до сплати працедавцями обов’язкових внесків до корпоративних пенсійних фондів. Саме за рахунок накопичених в них коштах мають здійснюватися виплати пенсій працівникам за вислугою років. Виплачувати пенсії за вислугою років повинні ті роботодавці, які використовують працівників на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пенсії таким громадянам не повинні виплачуватись за рахунок солідарної пенсійної системи чи коштів державного бюджету.
Люстрація у правоохоронній та судовій системі
Окрім реформ, які повинні змінювати соціальну та економічну структуру економіки Донбасу, необхідні рішучі, послідовні кроки по люстрації в правоохоронній та судовій системі. Якщо в населених пунктах, які зараз звільняють від банд терористів, повертаються на свої робочі місця ті ж самі тотально корумповані міліціонери, прокурори та судді, розраховувати на позитивні зміни в ставленні місцевого населення до центральної влади не доводиться.
Як на мене, то такі факти, свідчать про свідому змову нинішніх київських можновладців з кримінально-олігархічними кланами Донбасу. По суті, це підтримка сепаратизму та тероризму, це індульгенція на державну зраду, викрадення, катування та вбивство українських громадян.
Життя вимагає від нас кардинальної реформи міліції, і розпочинати потрібно саме з Донбасу. Необхідно кардинально, в три-чотири рази, скоротити чисельність правоохоронців, одночасно піднявши в три-чотири рази рівень зарплат та впровадивши для них систему державних страхових внесків зі страхування життя в страхових компаніях.
Кожен правоохоронець повинен знати, що в разі інвалідності чи загибелі при виконанні службових обов’язків, його родина отримає гарантовану, достойну виплату. В сьогоднішніх цінах, це має бути не менше за один мільйон гривень.
Крім того,правоохоронці, які покидають службу за вислугою років,повинні отримувати вихідну допомогу від компаній зі страхування життя в межах визначених державою розмірах. І мова теж повинна йти про сотні тисяч гривень.
Така система страхування життя може стати потужним та ефективним стимулом для відданого, чесного служіння українській державі з боку працівників міліції. Варто нагадати, що впровадження такої системи страхування життя обговорювалося ще в 2005 році, але далі розмов справа не пішла.
Нові кадри для лав міліції на Донбасі, в першу чергу, потрібно формувати за рахунок добровольців, що зараз служать в Нацгвардії, а також міліціонерів, які своїми вчинками довели відданість українській державі.
Слід, також, в межах реформ Президента України Петра Порошенка по передачі повноважень громадам населених пунктів, передбачати формування муніципальної та кримінальної міліції. Керівник муніципальної міліції має призначатись радою населеного пункту за поданням місцевого голови. В той же час, в межах територій повинні окремо діяти органи кримінальної міліції, що підпорядковуються центральній владі. При цьому, співробітників кримінальної міліції потрібно кожні один-два роки переміщати в інші регіони країни, щоби вони не зростались з місцевими елітами.
І на останок
Не можна не вітати пропозиції Президента України щодо змін Конституції України в частині ліквідації держадміністрацій та передачі суттєвої частини повноважень громадам населених пунктів (сіл, селищ, міст).
Але події у Верховній Раді свідчать, що цей склад парламенту не спроможний прийняти запропоновані Петром Порошенком зміни не те що в цілому, а, навіть, в першому читанні. І річ не в конструктивних пропозиціях та уточненнях до запропонованих Президентом України змін до конституції, які можуть виникнути у народних депутатів. Насправді, ситуація значно сумніша.
В парламенті, по суті, вже сформована, хоча поки що і неофіційно, більшість з представників ВО «Батьківщина» та Партії регіонів, які не хочуть жодних змін, і які робитимуть все, щоби не допустити проведення дочасних парламентських виборів, принаймні, в цьому році. Не зацікавлено в перевиборах і керівництво ВО «Свобода».
Для мене очевидно, що неофіційні домовленості між лідером ВО «Батьківщина» та Рінатом Ахметовим існують. Наслідки їх ми спостерігаємо в міліцейських призначеннях на Донбасі, в збільшенні дотацій на вугільну галузь, у відсутності пропозицій з боку уряду щодо реформуванні системи соціального забезпечення, умов функціонування ринку електроенергії.
За таких умов, необхідність максимально жорстких кроків з боку Президента України та суспільства, спрямованих на максимальне прискорення розпуску цього складу Верховної Ради, це не тільки питання тих чи інших реформ, це, фактично, питання збереження цілісності нашої держави, взагалі її існування.