Колись, у 2008-2009 роках вискокваліфіковані газовики твердили, що така ситуація є дуже небажаною і навіть небезпечною для української ГТС і нашої держави загалом. Зокрема твердили, що про неприпустимість такої ситуації має бути чітко виписано в транзитному контракті. А факт такого зменшення тиску газу на вході є підставою для твердження про серйозне відхилення від транзитного контракту з усіма наслідками, включаючи звернення в суд і його розрив. Малоймовірно, аби з тих пір щось радикально змінилося. Але факт має місце, а ніяких дій в бік РФ нема. Чому? Виникає питання: чи в минулі роки хтось свідомо дезінформував главу держави, чи це має місце тепер?
Цими днями основна увага приділена аналізу питання розриву/нерозриву дипломатичних відносин між Україною і РФ і не звертається уваги на інші стосунки. У цьому зв’язку варто зауважити, що будуть розірвані, чи ні, дипломатичні стосунки між Україною і РФ (так само, як культурні, економічні, наукові відносини тощо) – питання дискусійне. У нас є противники і є прихильники цього. Ясно одне, будь-яке українсько-російське співробітництво обмежене або й відсутнє взагалі, а дипломатичні відносини не можуть бути предметом публічного обговорення. Тепер українсько – російські дипломатичні відносини, де-факто, обмежені та неефективні. Важко назвати ефективними і консульські відносини, особливо – беручи до уваги приклади того, як допускають наших консульських працівників до українців у російських тюрмах. На такому фоні, у нас чомусь багато-хто плутає дипломатичні та консульські відносини. У цьому контексті варто наголосити, що розірвання одних не означає обов’язкового розривання інших, а обслуговування українських громадян – це виключно консульська справа, а не справа посольства. Це, зокрема, однозначно у 2008-му засвідчила Грузія, розірвавши дипломатичні відносини з Росією не розриваючи консульських відносин. Крім цього, в період з 2008 року дотепер Грузія показала, що здійснення двосторонніх дипломатичних відносин через третю сторону може бути ефективнішим, ніж прямі двосторонні дипвідносини в часі окупації частини держави.
Але, поза тим, склалася ситуація, яку нам варто використати для забезпечення стратегічних і тактичних національних інтересів – зробити конкретну справу. Мова йде про газову сферу. Адже, розглядаючи весь комплекс українсько – російських теперішніх відносин, включаючи дипломатичні, не можна не звертати уваги на порушення, які можуть становити небезпеку для нашої держави чи її складових. А вищезгадане зменшення тиску на вході в українську ГТС є таким порушенням. Отже, зменшення тиску є підставою для перегляду умов транзиту російського газу в Європу через територію України – особливо у період обмежень у відносинах в інших сферах.
Читайте также"Газпром" повысил заявку на транзит газа через Украину, не повысив при этом давление
Від самого початку дотепер західні покупці газу (газотрейдери) отримують газ від РФ на західному кордоні України. Там розміщені газо-вимірювальні станції (ГВС), які забезпечують облік. Щодо обліку російського газу, який подається в Україну на східному нашому кордоні, то ми отримуємо, як правило, всі дані з російського боку. Сертифіковані ГВС знаходяться на російській території. Там є українські спостерігачі, які, як правило, там проживають вже десятки років, тобто – де-факто, вже є ближчими до російської державності, ніж до української. Західні компанії уклали контракти з російською стороною. А вона – з українською. За контрактом з російською стороною, ми маємо гарантувати транзит нашою територією. Очевидно, що мова йде про гарантування за мирних відносин між Україною і РФ. А тепер, коли фактично між нашими державами точиться війна і цілком серйозні «дяді» заговорили про розрив дипвідносин, гарантії транзиту є формальними.
Отже, західні покупці російського газу мають бути зацікавлені у тому, аби українська сторона офіційно гарантувала транзит російського газу в Європу. Тобто, західні покупці насправді тепер мають бути зацікавлені у тому, щоб переглянути контракти на транзит російського газу через територію України: відмовитися від російських контрактів у частині транзиту газу через Україну і укласти контракти на транзит газу через територію нашої держави з українською стороною. Очевидно, що цим компаніям ми маємо запропонувати свої умови транзиту, які б повністю відповідали національним інтересам і європейській практиці, включаючи тарифи і гарантії транзиту. Тобто, йдеться про переміщення передачі російського газу європейцям із західного кордону України на східний. Очевидно, що для цього необхідно забезпечити його облік. А це означає, що умовою перегляду транзитних контрактів є наявність сертифікованих ГВС на східному кордоні України, на українській території.
Колись, зокрема у 2009-му році, Європейська Комісія була готова виділити Україні кошти для обладнання ГВС на сході. Здається, мова йшла про пів-мільярда доларів США на 6 ГВС для обліку російського газу, що подається в Україну. Очевидно, що тепер ця цифра може зменшитися – насамперед після оптимізації кількості пунктів входу газу, з огляду на його реальні обсяги. Словом, є предмет для результативних переговорів з російською стороною і цим варто скористатися.
Читайте такжеРоссийско – украинские газовые войны: невыученные уроки