Тут варто зауважити, що Європейський Союз, чи Європейська економічна спільнота – як у 1951 році називали новостворене міжнародне об’єднання – предтечу ЄС, як і всі міжнародні організації, успішно існував, і навіть розширювався, до тих пір, доки виконував ту функцію, заради якої утворився – фактично спільне управління кам'яновугільною, залізорудною і металургійною промисловостями 6 країн Європи – потенційних конкурентів. З тих пір ця міжнародна економічна організація суттєво розширилася і перетворилася у всеохоплюючу, насамперед. У цьому контексті, брюссельська бюрократія не зуміла збалансувати цінності міжнародного об’єднання і держав, що його утворюють. Саме тому не відбулася Конституція ЄС. І як альтернативу їй маємо Лісабонську угоду від 13 листопада 2009 року. Тоді конструктивних висновків не було зроблено і ЄС дійшов до того, що тепер більшість населення Великої Британії не сприймає ЄС. Подібно можна охарактеризувати й інші політичні союзи, які утворювалися і зникали у світі за останні 500 років, в тому числі й СРСР. Словом, будь-яке політичне об’єднання без конкретного завдання рано чи пізно призводить до гегемонії однієї нації над іншою (іншими), а це не сприймається і в кінцевому рахунку призводить до припинення його існування.
Інше питання, коли об’єднуються ресурси кількох держав для виконання конкретної задачі. Таке об’єднання кількох держав створюється для виконання регіональної або глобальної здачі, які, зрештою, часто відрізнити не можливо. Такі об’єднання держав існують, як правило, до тих пір, доки є актуальною задача, заради якої воно утворювалося, або ж продовжується якщо сфера їх діяльності поширюється на інші актуальні на даний час питання.