Ганна Заварова. Фото з сайту ArtUkraine
Ганна Заварова народилася в місті Фрунзе (Киргизія), у 1964 році закінчила Київський художній інститут, навчалася в аспірантурі Науково-дослідного інституту теорії та історії образотворчого мистецтва Академії наук СРСР під керівництвом М.Волкова, у 1968 році захистила кандидатську дисертацію «Ілюстрування дитячої книги». З 1968 року і до самої смерті, 2011 року викладала в Національній академії образотворчого мистецтва на архітектури. Як усі видатні фахівці «старої школи» вона добре розбиралася не тільки в мистецтві, але і в літературі, історії, філософії, її аналіз поезії Мандельштама такий же глибокий і науковий, як і аналіз творчості художника-шістдесятника Григорія Гавриленка, дослідником і популяризатором творчості якого вона виступала. Ганна Заварова була вимогливим педагогом, адже віддавала, вкладала вона надзвичайно багато – одна її лекція вартувала гори прочитаних книг і цілого курсу в інших фахівців, відтак вимагала віддачі, розуміння, критичного мислення, аналітичної роботи. ЇЇ боялись студенти і поважали безмежно.
Із статті Ганни Заварової «О времени – попытка понимания»: «Старая культура обладала сущностью, постичь которую можно было лишь во времени; для человека – в процессе роста и изменений – когда детство сменялось юностью, зрелостью...
Подчеркнуто инфантильная современная культура ищет и находит своего потребителя в человеке, не достигшем зрелости, ибо всё внешнее и внутреннее устройство современной жизни динамизировано в такой степени, что ни времени, ни пространства для раздумья попросту нет. И это лишь одна грань проблемы, самой важной в разговоре о культуре – личности художника. Не случайно становление личности, ее самостояние – ключевая тема искусства XX века. В редуцированном, а то и «перевернутом» виде она сохраняет свое значение и сегодня.
Наступление цивилизации на культуру привело к ослаблению позиций личности. Но нельзя забывать и о трагическом опыте XX века – пережитое потрясение было столь сильным, что пересмотру подверглись едва ли не основы существования личности. Возвращение к себе – или обретение себя – не могло проходить безболезненно – эксцессы современного искусства тому подтверждение».