Я завжди був за чесність і прозорість у політиці, а зараз той момент, коли приховувати проблеми взагалі злочинно. Тому сьогодні я не маю права мовчати про те, що коїться прямо зараз на Миколаївщині, де методи керування «регіоналів» міцно вкорінились. Так укорінились, що ними не гребують місцеві керівники вчорашніх опозиційних партій – «Батьківщини» та "Удару".
Задля швидкого «дерибану» посад в Миколаївській області вони вдаються до спроб дискредитації конкурентів та до співпраці з комуністами й «регіоналами». Великою несподіванкою для мене стало те, що таким конкурентом вони вважають мене, Аркадія Корнацького. І не просто так собі вважають, а публічно оббріхують, поливають брудом. Останніми днями миколаївські сайти забиті замовними публікаціями, підписаними місцевими керівниками "Батьківщини", "Удару" та "Свободи".Але про все по порядку. Моя принципова позиція ніколи не подобалася владі. Мною не можна було керувати й маніпулювати, не вдавалось і залякати. Історія про напад озброєних вогнестрільною зброєю гопників на «Агрофірму Корнацьких» біля села Чаусово-2, про мужній опір селян бандитам, про підтримку рейдерів місцевою міліцією прогриміла в свій час на всю Україну. Як і вибори на 132 виборчому окрузі з центром у м. Первомайську на Миколаївщині. Де бандитська влада двічі вкрала у мене і моїх виборців перемогу. За допомогою все того ж горезвісного спецпідрозділу «Беркут», а також через підкуп, залякування, брудні технології фальсифікацій виборів.
Проте ніколи мені не хотілось опустити рук, та й часу на це не було. Після того, як закінчилась виборча кампанія 15 грудня минулого року, я активно включився в діяльність Євромайдану. Організував у Києві базу перебування учасників Майдану, допомагав своїм землякам й однодумцям з Первомайська та інших районів округу моїми автобусами добиратися до Києва, встановити намет, постачав продукти, сам провів на Майдані не один день і не одну ніч. 18 лютого зі своїми хлопцями весь день протрималися на перехресті Інститутської та Шовковичної, робили все те ж саме, що й інші протестувальники.
Коли настали чорні для України дні, коли хлопці з закривавлених київських вулиць один за одним ставали до лав Небесної сотні, я зрозумів, що мирні акції протесту закінчились, що починається громадянська війна. І треба блискавично діяти. Щоб пришвидшити кінець злочинної влади, треба піднімати народ не тільки в Києві, а й на місцях, на Миколаївщині.
21 лютого опівдні я організував у Первомайську народне віче. Йшлося про те, щоб на місцевому рівні якнайшвидше створити самооборону, народну раду, позбутися ставлеників Партії регіонів, встановити народовладдя, демонтувати символи тоталітарного минулого, передусім пам’ятник Леніну Вже на наступний день представники самооборони мирно добились того, аби подав у відставку начальник Первомайського управління міліції – відомий на всю округу служака регіоналів, хабарник, наркоторгівець і наркоман полковник міліції Іван Примак. Це була перша значна перемога первомайців, перший крок до очищення владних кабінетів від бандитів.
Друге віче Первомайщини відбулось 23 лютого. Тоді до нас надійшла тривожна інформація, що керівництво району знищує і вивозить важливі документи, а міська рада у понеділок зранку збирається на позачергову сесію.
Раптом, несподівано для мене і колишнього керівника мого виборчого штабу Олександра Шкітіна, в понеділок зранку миколаївські керівники "Батьківщини" підняли страшенний галас з вимогами негайно припинити "самодіяльність", не скликати і нікуди не направляти народ, бо це начебто вже не потрібно і шкідливо. Посипались навіть погрози "посадити" на 10 років!
Але люди вже вирішили йти до місцевих органів влади, щоб отримати відповіді на свої запитання, і ми не бачили причин, чому повинні їх зупиняти. О 10 ранку мер Первомайська Людмила Дромашко, за партійною приналежністю, звісно, «регіонал», сказала представникам віче, що сесію перенесено на 18 годину, і запропонувала прийти на цей час. Вона ж запропонувала й порядок денний сесії: призначення заступником мера представника Народного Віче та зміну секретаря міськради. Цю пропозицію від Дромашко повідомив Євген Михайлович Дирдін, відомий і шанований у місті підприємець. Яким же було здивування й обурення громади, коли в призначений час депутати не зібрались. Градус напруги зростав, людей доводилось заспокоювати, щоб не допустити погромів. Закінчилось все мирно, хоча й розчаруванням активістів, бо в Первомайську прагнуть якісних змін і очищення влади не менше за інші регіони України. Проте, як виявилось, до цього ще далеко. Ще не закінчились дебати у міській раді, як в миколаївських інтернет-виданнях з’явились публікації про «погроми», влаштовані людьми Корнацького.
І як тільки вони з’явились, стало зрозуміло, що між миколаївськими очільниками колишніх опозиційних партій та «ригівським» (мовою Майдану) керівництвом міста Первомайська та області загалом панує злагода і взаєморозуміння. І їхній спокій та, головне, райдужні плани на майбутні "дерибани" намагався порушити той самий не керований ніким Аркадій Корнацький. Тому й потрібно його усунути від участі у змінах в області, а для цього оббрехати, виставити екстремістом чи то терористом, а для цього треба інсценувати "погром". Також стало очевидно, що спектакль із "погрому" міської ради і "залякування" мера влаштовано за сценарієм як мінімум двох режисерів - керівника обласної "Батьківщини" Мерікова і «регіоналки» Дромашко – такий собі зворушливий творчий тандем. А народу і мені вони відвели роль дешевих статистів. За "лохів", за їхньою термінологією, вони використали і народних депутатів, чиї прізвища потім поставили під пасквілем на мене.
Мені багато довелось боротись у житті з негідниками й відвертими бандитами – і в політиці, і в бізнесі. Та коли б’ють свої - це особливо боляче. А після днів, проведених на Майдані, після духовного переродження, що пережила кожна порядна людина після кривавої жертви в сотню життів на вулицях Києва, коли б’ють свої, стає зовсім нестерпно.
Тому сьогодні я публічно заявляю тим представникам «Батьківщини», що намагались мене «виховувати» й заборонили народу вимагати звіту від регіоналівського керівництва Первомайської міськради, зокрема Вадиму Мерікову та його маріонетці Тарасу Кременю, а також іншим недолугим миколаївським політичним пігмеям, котрі підписали проти мене брехливу заяву, - я ні на крок не відступлю від своєї позиції. Бандитська влада «регіоналів» має відповідати за свої вчинки і на Миколаївщині, незважаючи на жодні кулуарні домовленості між Меріковим, з одного боку, та "ригами" Кругловим і Дятловим з іншого! Ганебна кругова порука, яка існує між колишніми опозиціонерами з «Батьківщини» та вже колишніми «господарями області» з Партії регіонів, має бути розірвана.
Тому що це пряма зрада Майдану, і початок того самого шляху, який ми вже пройшли у 2005-2009 роках.
І наостанок. Я спочатку не міг зрозуміти, що ж сталося, чому такий потік бруду полився на мене від моїх нібито соратників. Саме в такий відповідальний час, коли треба єднатися і разом братися до тяжкої праці по облаштуванню України. В кожному місті, районному центрі, селі. Коли треба разом гнати геть чиновників-корупціонерів і зрадників українського народу у погонах. Коли порядним політикам треба відкинути амбіції і розрахунок задля порятунку країни… І раптом збагнув, що далеко не всі ще готові відкинути свої непомірні амбіції. Що я, несподівано для себе самого, став на перепоні ретельно розробленого плану приходу до влади в Миколаївській області конкретних персон. Що тут уже "все схоплено" молодими хвацькими хлопцями з колишніх опозиційних партій, які чудово знайшли спільну мову з місцевими «регіоналами». І раптом з’являється Корнацький зі своєю політичною активністю і наполегливістю, який здатен зруйнувати їхні плани.
Хочу сказати, щоб хлопці заспокоїлись, мені ніяких посад не треба, бо я вже маю, на відміну від них усіх, найвищу посаду - довіру народу. І буду працювати у ній без усяких партійних узгоджень і затверджень. В тому числі у всіх виборчих кампаніях.
Зараз не час збирати сміття у хаті. А корупційні замашки, кулуарність у прийнятті рішень, непрофесійність є гидким смердючим сміттям, яке ми маємо нещадно вимести зі своєї української хати. Разом із тими партійними функціонерами, які його продукують у непомірній кількості. Тож я за повну й жорстку люстрацію в органах влади, партійних кабінетах і правоохоронних структурах. Не тільки попередніх, але і нинішніх.
І свою рідну Миколаївщину ми з моїми прихильниками, яких десятки тисяч, не віддамо на поталу аморальних ділків при політиці, які вже зараз подумки підраховують зиски від приходу до влади. Саме через таких людей кажуть, що політика - брудна справа. А я вважаю по іншому - політика є такою, якою є самі політики, і вона повинна стати чистою. Не хочу, щоб ще до президентських виборів партії, які підтримували Майдан, втратили електорат, бо їхні призначенці із числа місцевих партійних функціонерів завалять роботу, зганьблять себе і партії перед народом. Не для того український народ заплатив таку високу ціну на Майдані.