Перша частина публікації буде присвячена прогалинам нормативного регулювання, а друга проаналізує конкретну інвестиційну програму.
Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.12.2012 № 630, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг 14.12.2012 № 381 затверджено «Порядок розроблення, погодження та затвердження інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері теплопостачання».
Зазначений документ встановлює механізм розроблення, затвердження, погодження, схвалення інвестиційних програм суб’єктів господарювання у сфері теплопостачання з метою визначення обґрунтованості запланованих ними капіталовкладень та/або витрат у структурі інвестиційної складової тарифів на теплову енергію за регульованим тарифом на принципах економічної доцільності, а також цільового використання коштів цими суб’єктами.
Для початку, розберімось що таке інвестиційна програма? Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» це – комплекс заходів, затверджений в установленому порядку, для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективної роботи систем централізованого теплопостачання, який містить зобов’язання суб’єкта господарювання у сфері централізованого теплопостачання щодо будівництва (реконструкції, модернізації) об’єктів у цій сфері, поліпшення якості послуг, з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями, а також зазначенням джерел фінансування та графіка виконання.
Таким чином, інвестиційна програма є свого роду фінансовим планом підприємства, який визначає очікувані витрати протягом планового періоду.
Залежно від обсягу витрат, які визначаються в інвестиційній програмі, змінюється значення кінцевого тарифу, який повинен сплачувати споживач.
Як наслідок, витрати, які підприємства-ліцензіати закладають в інвестиційну програму, є не менш важливими, ніж фактичні їх витрати на придбання природного газу, вугілля для виробництва теплової енергії.
Заходи, які регулятор включає до таких, що підлягають закладенню в інвестиційну програму:
• придбання робіт, товарів та послуг, які спрямовані на оновлення основних фондів, підвищення ефективності виробництва, забезпечення обліку природних та енергетичних ресурсів, обсягів реалізації послуг;
• оптимізація технологічних витрат та втрат теплової енергії;
• підвищення якості надання послуг, рівня організації виробництва та інше, що впливають на складові тарифу;
Хибною є думка про те, що єдиним можливим джерелом для оплати витрат на виконання цих заходів є виключно тариф, який сплачується за відповідну послугу. Адже законодавець визначає такі джерела фінансування інвестиційної програми:
1 Кошти, отримані ліцензіатом від провадження ліцензованої діяльності, за рахунок яких здійснюється фінансування заходів інвестиційної програми, зокрема:
◦ амортизаційні відрахування;
◦ виробничі інвестиції з прибутку;
◦ кошти в обсязі, передбаченому в установлених тарифах для виконання інвестиційних програм.
2 Інші надходження, отримані від здійснення господарської діяльності, пов’язаної і не пов’язаної з ліцензованим видом діяльності (далі – власні кошти).
3 Позичкові кошти (облігаційні позики, банківські кредити), залучені кошти (кошти, одержані від продажу акцій, залучені за договорами фінансового лізингу, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб, інвесторів, гранти), бюджетні кошти.
Спробуємо коротко охарактеризувати джерела фінансування та розібратися з тим, чи дійсно мають місце інвестиції як похідні від найменування самої програми.
Отже, щодо амортизаційних відрахувань, то відповідно до п. 14.1.3 Податкового кодексу України амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання
Амортизація – це фактичний процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення. Амортизаційні кошти надходять підприємству в складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів в амортизаційному фонді.
Таким чином, фінансування витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, включається в кінцевий тариф для споживачів як вартість відновлення первинних, на початок планового періоду, активів за рахунок виробленої послуги.
Виробничі інвестиції з прибутку – певна частка прибутку, що утворюється від господарської діяльності ліцензіата та направляється для фінансування заходів інвестиційної програми, спрямованих на розвиток виробництва;
З «іншими коштами, не пов’язаними з ліцензійною діяльністю», загалом питання зрозуміле: підприємство може здійснювати іншу діяльність, а може і не здійснювати, тому питання з цим джерелом доходів є непостійним та відносним.
Поряд з цим об’єднані найменування «позичкові кошти» є найбільш цікавим для цілей аналізу.
Так, саме в понятті «позичкові кошти» повинен розкриватися зміст інвестицій.
Судіть самі, до позичкових коштів віднесено:
• облігаційні позики;
• банківські кредити;
• залучені кошти (кошти, одержані від продажу акцій, залучені за договорами фінансового лізингу, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб, інвесторів, гранти);
• бюджетні кошти.
Добросовісний інвестор, що має намір розвивати підприємство, яке він отримав за результатами приватизації, розуміє, що в першу чергу він повинен оптимізувати та скоротити витратну частину фінансового плану (в тому числі втрати при транспортуванні), вкласти гроші в модернізацію обладнання задля покращення роботи та підвищення ефективності.
Залучаються кошти для інвестицій у розвиток, саме з використанням вищевказаних механізмів.
Інвестор має можливість вкласти власні кошти, здійснивши додаткове розміщення акцій компанії, так звана «докапіталізація», кошти від якої йдуть на вивільнення статутного капіталу, поповнення обігових коштів, зростання основних фондів.
Є й інший варіант: інвестор може звернутися за отриманням коштів до зовнішніх джерел фінансування – таких, як: банківські кредити, облігаційні позики тощо.
Звісно, подібні інвестиції окупляться не відразу, однак економія ресурсів та економічна вигода від їх використання працюватиме на акціонера-інвестора й після погашення зобов’язань. Більше того, чинний порядок формування інвестиційних програм включає окремий розділ, присвячений погашенню кредитної заборгованості, виходячи зі строків угоди, відсотків тощо. Тому в будь-якому випадку запозичені кошти будуть повернуті, а придбані (покращені) за них основні фонди в подальшому зумовлять скорочення інвестиційної програми, а відповідно й кінцевого тарифу для споживачів, адже за рахунок цього вдасться досягти економії енергоресурсів та скорочення витрат на модернізацію й ремонт.
Аналізуючи норми Положення, «Публічний аудит» вирішив виокремити одне положення, яке, на нашу думку, деструктивно впливає на галузь.
Так, п. 2.6 Положення визначає: до встановлення тарифів, що забезпечують відшкодування економічно обґрунтованих планових витрат, обсяг коштів на фінансування інвестиційних програм, як правило, визначається в межах амортизаційних відрахувань, нарахованих ліцензіатом за звітний період, що передує схваленню (погодженню) інвестиційної програми.
Тобто, Нацрегулятор, профільне міністерство цією нормою фактично дозволили теплогенеруючим підприємствам витрати, пов’язані з утриманням в придатному стані (саме придатному, оскільки про розвиток та істотне покращення мереж мова станом на сьогодні не йде) тепломереж здійснювати за рахунок складової, закладеної в тариф, легалізувавши, таким чином, відсутність такого поняття, як реальні інвестиції в розвиток за рахунок власника.
Зазначене питання має бути зняте в 2017 році, коли повністю набудуть чинності прийнятого нещодавно Верховною Радою України положення Закону України № 2029а щодо недопущення встановлення тарифу нижче від економічно обґрунтованого.
Декілька слів у цьому матеріалі ми б хотіли присвятити порядку затвердження інвестиційних програм.
Так, відповідно до Порядку, визначивши заходи, які підлягають реалізації в плановому періоді, ліцензіат для затвердження інвестиційної програми повинен надати:
• техніко-економічне обґрунтування необхідності та доцільності впровадження заходів;
• визначення строку окупності та економічного ефекту від впровадження заходів інвестиційної програми (у випадку неможливості – надати обґрунтовані пояснення), аналіз альтернативних технічних рішень;
• обґрунтування вартості запланованих заходів із наданням комерційних пропозицій (не менше двох) або звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій, закупівля яких передбачена в інвестиційній програмі загальною вартістю однотипного обладнання більше 10 тис. грн (у разі наявності єдиного заводу-виробника ліцензіат також має надати цінові пропозиції офіційних представників в Україні іноземних заводів-виробників);
• затверджений в установленому порядку зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва об’єкту, спорудження якого передбачено інвестиційною програмою на планований період, та відомості ресурсів до нього.
На нашу думку, положення, яке передбачає надання комерційних пропозицій як документів, які обґрунтовують вартість реалізації того чи іншого заходу інвестиційної програми, є архаїчним.
Для усунення корупційних ризиків та забезпечення об’єктивності, цей контроль повинен здійснюватись на договірній основі міжнародну аудиторську компанію, яка робитиме висновки про обґрунтованість вартості заходів, виходячи з ринкових цін, норм та стандартів затрат матеріалів і робочої сили.
Такі заходи, необхідно закріпити на імперативному рівні і тільки тоді вони будуть спрямовані на захист інтересів споживачів насамперед як кінцевих платників вартості послуг. Крім того, наявність таких висновків до початку відповідних робіт виконуватиме превентивну функцію, сприятиме економному використанню підприємством власних коштів.
Крім цього, п. 2.7 Порядку визначає, що заходи інвестиційної програми в першу чергу базується на результатах проведеного енергетичного аудиту (за наявності) .
Поняття енергетичного аудиту станом на сьогодні законодавством України не врегульоване. Відповідний законопроект відкликано з Верховної Ради України.
Це питання раніше регулювалося наказом Державного комітету України з енергозбереження № 49 від 12.05.97, про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення енергетичного обстеження підприємств, яке передбачало первинне обстеження підприємства як споживача паливноенергетичних ресурсів (ПЕР), його підрозділів, технологічних процесів із використанням енергії, проведення розрахунків енергоспоживання, видачу рекомендацій щодо використання тих чи інших видів тарифів, аналіз витрат коштів, долі енерговитрат у собівартості продукції; формування переліку шляхів та засобів економії витрат ПЕР на підприємстві;
В умовах сьогодення, коли перед Україною стоять завдання скорочення споживання природного газу, мазуту, вугілля задля забезпечення енергетичної безпеки та незалежності, скорочення розриву платіжного балансу такі інститути, як енергетичний аудит повинні відігравати провідну роль.
Натомість на підставі Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 120 (z0686-15) від 29.05.2015, наказ, яким затверджено Типове положення про проведення енергетичного обстеження, скасовано.
Таким чином, норми щодо фінансування інвестиційних програм за рахунок амортизаційних відрахувань та щодо енергетичних обстежень гальмують процес на шляху до енергетичної незалежності, позбавляють споживачів прав на отримання якісних послуг за обґрунтованою ціною. При цьому, перекладають на їх плечі увесь тягар утримання теплотрас, нівелюючи при цьому роль інвестора, зводячи її до ролі організації, яка акумулює платежі, за ці кошти утримує свої основні фонди, і при цьому отримують прибуток.
З огляду на це, Регулятор ринку повинен зобов’язати надавачів/ виробників послуг інвестувати в мережі, якими вони управляють, кількість коштів, достатніх для зменшення питомої ваги втрат та витрат, підвищення ефективності та економності споживання ресурсів.
Цими інвестиціями повинні бути власні кошти акціонерів, за рахунок яких збільшиться статутний капітал компанії, залучені на фінансових ринках кошти (кредити, випуск цінних паперів компаній тощо).
Вбачається, що саме такою повинна бути довгострокова бізнесконцепція справжнього інвестора в українській економіці.