В середу 17 жовтня 2018 року в Керченському політехнічному коледжі сталася жахлива трагедія: в їдальні навчального закладу спрацював вибуховий пристрій, напічканий металевими елементами, після чого учень коледжу розстріляв однолітків і вчителів з вогнепальної зброї.
За останніми даними загинула 21 особа, близько півсотні отримали поранення різного ступеня важкості, основна частина постраждалих - підлітки.
Перед цим впродовж 2018 року країною прокотилася хвиля масових отруєнь дітей у школах. Черкаси, Дніпропетровська область, Миколаїв, Харків. Підозрюють, що злочинці в навчальних закладах розпилювали гозоподібну невідому речовину з газових балончиків.
Це далеко неповний перелік резонансних подій, що сталися в освітніх та дитячих закладах України через неналежне забезпечення фізичної безпеки та охорони в установах, де більшу частину доби перебувають діти.
Проте якщо проаналізувати законодавство України на тему: хто ж насправді має відповідати за забезпечення охорони дітей, результати невтішні.
Відповідно до норм діючого законодавтсва (Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», ін.), Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти, в тому числі керівник несе відповідальність за організацію безпеки дітей та учнів в навчальному закладі, школі, дитячому садочку. Нормативними актами Міністерства освіти та науки України, зокрема відповідно до Наказу МОН України № 1205 від 06.12.2010 року (в діючій редакції від 27.03.2018 року http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1308-10 ), «Про затвердження Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти», передбачено необхідність мати в штатному розкладі вказаних установ особу (інколи окремі підрозділи), відповідальну за безпеку життєдіяльності та охорону праці. Йдеться про недопущення пожеж, нещасних випадків, контроль за якістю харчування, тощо, проте нічого не сказано з приводу конкретних вимог до таких керівників щодо забезпечення фізичної охорони працівників закладу, дітей та їхнього майна.
З урахуванням вимог діючих інструкцій, можливий варіант - посада Сторожа, до обов’язків якого входить «забезпечення охорони приміщень та споруд шкіл упродовж необхідного для цього часу, де немає можливості передати охорону приміщення на пульт позавідомчої охорони», на якій, як правило, перебувають пенсіонери, що відмикають двері приміщень вранці та зачиняють ввечері. Усе інше – завдання та відповідальність директора.
У реаліях сьогодення кожен із керівників, а йдеться найперше про комунальну та державні навчальні й дошкільні заклади, вирішує питання організації охорони закладу на власний розсуд. Хтось, наприклад, це робить разом із батьківським комітетом загальноосвітньої школи, ініціюючи підписання договорів на здійснення охорони підрозділами Державної служби охорони або із приватними охоронними структурами, при цьому розробляє правила поведінки для учнів, вчителів, співробітників, батьків та відвідувачів закладу, і таким чином створює хоча б елементарні умови безпечного перебування дітей.
В інших випадках, через нестачу грошей або небажання батьків навіть елементарні заходи забезпечення фізичної безпеки дітей не вживають.
Відомо, що в Києві, Київській області та містах-мільйонниках питання охорони дошкільних, дитячих та навчальних закладів вирішують органи місцевого самоврядування, фінансуючи ці потреби з місцевих та регіональних бюджетів. Часто залучають для охорони батьківські кошти - з благодійних фондів при навчальних закладах. Проте відбувається це, на жаль, не скрізь і без системного контролю за процесом з боку центральних органів виконавчої влади.
З урахуванням об’єктивної потреби захисту дітей та молоді в країні, що фактично перебуває в стані збройного конфлікту, загострення криміногенної ситуації, зростання кількості незареєстрованої вогнепальної зброї та вибухівки в населення, необхідно врегулювати стандарти забезпечення безпеки дитячих та навчальних закладів на законодавчому рівні.
При цьому, на мою думку, важливо передбачити:
• обов’язковість огородження території;
• встановлення турнікетів на входах для забезпечення контрольованого доступу в приміщення;
• обладнання систем відеоспостереження;
• забезпечення фізичної охорони закладів із залученням сертифікованих підприємств, що спеціалізуються на вказаному виді професійної діяльності, тобто на охороні в тому числі й дітей;
• обов’язкове обладнання закладів електронною системою термінового сповіщення (так званою «тривожною кнопкою») органів Національної поліції, - це дозволить негайно повідомляти правоохоронців у разі виникнення небезпеки, порушення громадського порядку, вчинення інших злочинів на території дошкільного чи освітнього закладу.
З огляду на катастрофічну нестачу коштів місцевих та державного бюджетів, врегулювати можливість фінансування зазначених заходів з благодійних фондів, що, по суті відбувається на практиці.
Проте, навіть за теперішніх умов роботи дитячих та навчальних закладів, їх керівники мають можливості та, на мою думку, зобов’язані дбати про забезпечення фізичного захисту дітей та учнів.
Насамперед, спільно із батьківськими комітетами, у тому числі за рахунок благодійних внесків, цілком реально зробити таке:
1. Забезпечити охорону закладів силами професійних охоронних компаній.
2. Розробити та забезпечити суворе дотримання правил поведінки, відвідування, режиму доступу в приміщення дітей, учнів, батьків, співробітників і сторонніх осіб.
3. З метою отримання фінансування вимагати від місцевих органів влади передбачити бюджетування охорони, можливо, залучаючи для цього громадськість.
Для прикладу, подібним чином вирішується питання безпеки освітніх закладів в м. Києві, районних центрах Київської області.
Разом із цим, маю наголосити, що безпека дітей та підлітків має в першу чергу турбувати їхніх батьків. Варто займати активну позицію при вирішенні питання забезпечення захисту життя, здоров’я, майна дитини під час її перебування в дитячих та освітніх закладах, передбачати можливість виділення коштів для цього із сімейного бюджету, навчити дитину обачності при спілкуванні з незнайомими людьми, спільно із викладачами формувати в дитини модель поведінки в екстремальній ситуації.
Прості правила, які батько розказує сину чи доньці: слухати вихователя або вчителя, не чіпати незнайомих предметів, не наближатися до епіцентру можливої надзвичайної події тощо - можуть реально врятувати життя не тільки вашій дитині.
Встановіть у своїй родині правило, коли кожний дорослий знає, де перебуває дитина і має із нею зв’язок. Для забезпечення постійного контролю місця перебування дитини протягом доби в нагоді можуть стати сучасні електронні гаджети: досить бюджетні смарт-годинники, які виконують функцію мобільного телефону із можливістю зв’язатися з двома-трьома абонентами - батьками, дорослими членами родини, та GPRS навігатора.
В окремих моделях передбачена навіть функція сповіщення батьків у випадку знімання приладу з дитини - про все це варто знати і застосовувати, усвідомлюючи, що без законодавчих змін безпека вашої дитини в Україні наразі це майже повністю ваша відповідальність.