Тимофій Мироненко, м. Полтава
У перший рік життя з діагнозом «цукровий діабет» я не розумів, наскільки це відповідальна хвороба.
З моменту постановки діагнозу минуло уже 3 роки. Я захворів перед своїм днем народження. Спочатку в мене протягом двох тижнів було ГРВІ. Потім я цілий день лежав, пив багато води, бо відчував сильну спрагу. Мама вирішила звозити мене в лікарню. Після того, як я здав аналізи, нам подзвонили з лабораторії і попросили здати кров повторно, бо рівень глюкози у ній був дуже високий – 18 ммоль/л. Після підтвердження результатів аналізів мене поклали до стаціонару.
Зараз я розумію, що недуга внесла у моє життя багато корректив, але це підштовхнуло і до позитивних змін також. Наприклад, я почав більше займатися спортом та стежити за тим, що їм.
Сходження на Говерлу
Підйом на Говерлу спочатку здавався мені легким. Але через 40 хв у мене почали боліти ноги і з’явилися сумніви, чи я взагалі дійду до вершини. Маршрут, по якому ми здійснювали сходження, був підступним. Вийшовши на вершину, як мені гадалося, я побачив, що попереду ще добрий відрізок шляху. Але втому компенсували красиві краєвиди. Після спуску мене охопила гордість, що я зміг подолати такий маршрут. А ще залишилось величезне захоплення від гір!
Школа
Я – перфекціоніст, вдумливий і мало розмовляю. Вчуся у 10 класі гімназії за профілем «математика». У нас аж 9 уроків математики на тиждень. Мені подобається стереометрія, думаю, що у мене гарно виходить будувати зображення у 3D.
У школі я рідко розказую про діабет. Там є лише кілька людей, яким я відкриваюсь. Один із них – мій найкращий друг, він схожий на мене. Ми один одному допомагаємо, з ним я можу обговорити усі теми, які мене тривожать.
Ін’єкції інсуліну я роблю вдома.
Якось, коли я повернувся після двотижневого стаціонарного лікування, однокласники спитали: «Ну що, ти уже вилікувався?».
Родина
Наша сім’я – це мама, тато, я та братик, який молодший за мене на 5 років. Тато часто проектує будинки та різні споруди на комп’ютері. Він у нас – архітектор. А мама може паралельно бути зайнятою роботою і розмовляти зі мною. Вона найбільше допомагає мені контролювати діабет: завжди нагадає, що та коли потрібно зробити. Іноді мама стежить за моїм харчуванням, навіть коли я цього не хочу.
Натхнення
Мої улюблені справи – це гра у футбол та велопрогулянки. Також я обожнюю читати книжки та малювати.
Малювання займає багато часу, але я терпляче до цього ставлюся.
Найбільше задоволення отримую від роботи над натюрмортами та малюнками у графічному стилі.
У художню школу я ходжу 3 рази на тиждень. Там більш спокійна атмосфера, порівняно зі звичайною школою. Майбутню професію хочу пов’язати саме з творчістю. Але ще не вирішив, на кого вчитимуся далі – на художника чи архітектора. Розумію, що архітектура – більш стабільна професія. А художник може усе життя малювати картини, але не продати жодної. На це треба наважитися.
Хочу сказати читачам, що потрібно жити, приносячи користь суспільству і насолоджуючись кожним днем, незважаючи на перешкоди, які ставить перед вами діабет. Бо діабет – вершинам не завада!