Безперечно, ситуація з водою повториться й наступного літа. Ба навіть більше: вангую, що тепер гаряча вода буде тільки в опалювальний сезон. А це означатиме одне: кількість «бойлероводів» подвоїться, потроїться чи взагалі стане тотальною. Іншими словами, наш дорогий (буквально та фігурально) «Нафтогаз» втратить значну частину свого ринку. Адже бойлери, слава богу, працюють не від блакитного палива. Можливо, ми догосподарюємося навіть до повної відмови від централізованої подачі гарячої води, хтозна. У міських пабліках до цього навіть активно закликають (звісно, йдеться про ту частину споживачів, котрі вже мають бойлери). Але поки що до цього далеко.
Тим не менш, кількість незацікавлених у гарячій воді зростатиме. Нині власники бойлерів мають можливість відмовитися від муніципальної послуги з подачі води у «червоний» кран, щоб уникнути нарахування абонплати у розмірі 40 грн. на місяць за утримання мереж. Але навіть якщо послугу для конкретного абонента відключили, то, за новими правилами, абонплата за неї пропорційно зростатиме для решти мешканців в будинку. Адже труби лишилися. І вони хочуть «їсти». Себто їсти хоче вся та армія комунальних (і не лише) установ, котрі звикли доїти споживачів ЖКГ-послуг.
Останні ж за роки життя у пост-совку своєї чергою навчилися обходити ті перепони, які вибудовує на їхньому шляху держава. Варіант з бойлерами – одна з можливостей викрутитися там, де нібито нема варіантів. Дарма, що бойлери ліплять навіть у доволі старих будинках, де мережі не витримують подібного навантаження. Стан електромереж зараз мало хвилює населення, яке хоче елементарного – помитися й зігрітися. До того ж, всіх зваблює відносно низький тариф на електроенергію, котрий, певна річ, недовго лишатиметься таким саме низьким.
Тим часом, окрім розцінок на електроенергію, зростатиме й вартість гарячої води. Обсяги гарячого водопостачання різко падають, й вся система стає збитковою. Але вона не може бути нерентабельною – це не той ринок, де товар, який погано продається, збувають за символічну ціну чи викидають у сміття. А отже, така потрібна / непотрібна киянам гаряча вода може рвонути вгору, якщо говорити про її вартість. Логіка останніх подій підводить постачальника до такого кроку, і це – сценарій номер один. Сценарій номер два полягає в тому, що різко подорожчати може не так сама вода, як водовідведення, тобто (дивись сказане вище), за труби будуть платити й ті, хто ними користується, й ті, хто вже нагріває воду бойлером.
Варіантом номер три можуть бути додаткові субсидії з бюджету – адресно на гарячу воду, проте це видається малоймовірним. Держбюджет не гумовий, кількість виплат з нього й так зашкалює, уряд ніяк не може перейти до чергового етапу збільшення мінімальних пенсій та зарплат – у вітчизняній економіці й без того все надто «запущено», аби дотувати ще й гарячу воду. Відтак, скоріше за все, в ціні істотно зросте або гаряча вода, або абонплата за користування мережами. Або, зрештою, й те, й те. Ну а «бойлероводи» мають не забувати й про тариф на електроенергію, котрий також наростить собі «м’ясця».
Оглядаючись назад, я сам себе запитую – а що це, власне, було? Маючи на увазі тривалу відсутність гарячої води і всі негативні наслідки такої відсутності. А це була, виявляється, «деолігархізація», тобто урочиста передача майна Ахметова (читай: Київенерго) громаді міста (читай: новоствореному КП Київтеплоенерго). Саме через війну «Нафтогазу» з киянами, з котрих чомусь вибивали ахметовські борги, й заварилася вся ця каша на воді. Чи то пак – каша з водою. А тепер ми всі дружно будемо її розхльобувати, адже інших варіантів немає. Хіба що митися влітку у Дніпрі, а взимку ходити брудними, сподіваючись – як цар Соломон – що й це колись минеться, бо скільки ж тої зими?..