Звичайно, на тлі такої страхітливої картини дуже легко використовувати гасла і піднімати прапори «за відродження Дніпра», «за відродження суднобудування».
Але ж для того, щоб в країни будували судна, як раніше, нам потрібно створити реальний попит. І якраз шлях до розвитку річкових перевезень має той необхідний потенціал, який може дати нам попит на десятиріччя.
Тому сьогодні особливо важливо відокремлювати зерна від плевел, справжню реформу від дешевої профанації. І розуміти, що собою насправді представляє законопроект №2475а «Про внутрішній водний транспорт». 8 червня після чергового косметичного доопрацювання його в п'ятий раз! поспішно зареєстрували в парламенті. Причому без обговорення з західними партнерами, готовими поділитися своїм досвідом.
З якою метою це було зроблено, чому автори законопроекту бояться професійної дискусії, а також, яка концепція відповідає європейським нормам і забезпечує Україні майбутнє, давайте розбиратися разом.
Невірний фундамент
За три місяці доопрацювання законопроект практично не був змінений, кістяк залишився. Проект як і раніше передбачає введення річкового збору і створення Адміністрації внутрішніх водних шляхів (АВВШ).
Під гаслом реформи пропонується банальна схема, і добре, що парламент це розуміє, та не дає їй «зелено світло». Інакше ми заведемо в наші річки старі судна, що раніше вивели в офшори. І поховаємо навіть думку про можливість розвитку національного судноплавства і суднобудування.
Про те, що в законопроекті закладено невірний фундамент, нам сигналізують і фахівці світового рівня. Наприклад, після провалу закону в березні Всесвітній банк настійно рекомендував парламенту:
«... продовжувати поточні консультації з тим, щоб здійснити суттєву ПЕРЕОПРАЦЮВАННЯ проекту Закону».
І крапка. Це означає, що «косметичні» зміни проекту не допоможуть, необхідно міняти основу. А судячи з того, що ми бачимо, рекомендації залишаються актуальними. Не дарма «реформатори» всіляко уникають прямої розмови з фахівцями.
Найцинічніше в цьому те, що закордонним партнерам не дали навіть ознайомитися з текстом «старого-нового» законопроекту до його реєстрації. Тому у них не було можливості оцінити, наскільки він тепер відповідає міжнародним нормам.
І таке зневажливе ставлення не заважає нашим «реформаторам» прикриватися їх авторитетом, використовувати лише для піару по суті неврахований європейський досвід. А фоном при цьому звучать привітання один одного з безвізом і тим, як Україна стрімко наближається до рівня Євросоюзу!
«Реформа» в двох словах
1. Збір данини. Ініціатива замінити всі існуючі збори на один - річковий підштовхує на думку, що автори законопроекту або не розуміють простих економічних законів, або прикидаються. Зверніть увагу, що пропонується не скасувати всі збори, як нам намагаються це подати автори, а саме ЗАМІНИТИ.
Запропоноване не тільки не зробить річку привабливою для інвестицій, але ще і призведе до здорожчання річкових перевезень в одному басейні. Хтось після цього стане інвестувати в розвиток тих же пасажирських річкових перевезень? Створюємо ми для цього умови? Ні.
Якщо ж порахувати економічний ефект такої «реформи» при проходженні семи шлюзів по всьому Дніпру – отримаємо зменшення витрат максимум аж на... 2%, або 15 гривень. Чи призведе це до хвилі інвестицій в галузь? Чи зможемо ми таким чином запустити судноплавство? Ні. Це профанація і підміна понять, не більше.
Згідно з висновками академії водного транспорту, якщо нічого не робити і рухатися такими темпами «реформи», ми збільшимо обсяг перевезених вантажів по Дніпру до 40 мільйонів тон в кращому випадку через 156 років.
2. Утримання апарату. Збирати данину на річці буде нова Адміністрація внутрішніх водних шляхів. По суті це клон Адміністрації морських портів України (АМПУ), створеної під гасла централізації ще при владі Януковича. Нічого не змінилось.
І що цікаво, за весь цей час ні Мінінфраструктури, ні будь-хто інший так і не зміг запропонувати методику розрахунку річкового збору. Але при цьому «пальцем в небо» вже передбачають надходження від нього близько 15 мільйонів гривень. В МІУ сьогодні плачуть, що їм критично не вистачає фінансування, і кров з носу цей збір необхідний.
Але у мене особисто виникає цілком логічне запитання: який сенс в цих 15 мільйонах гривень, якщо сьогодні АМПУ в портах збирає до 7,5 мільярдів? І згідно з наказом №316 «Про портові збори» міністерство має право вже сьогодні направляти їх на розвиток водних шляхів, річок. Простіше кажучи, перекласти з однієї кишені в іншу. І для цього не потрібно приймати цілий законопроект.
Гроші є, механізми є, бери і роби: наводь порядок в шлюзовому господарстві, поглиблюй річки. Якби тільки це було метою. Замість того Мінінфраструктури всіляко саботує проведення робіт. Тому що їм потрібно показати, що система не працює і запропонувати псевдорішення. З проханням звернути на це увагу і вжити заходів ми направили лист прем'єр-міністру України Володимиру Гройсману за підписом 50 нардепів.
А поки, для себе я зрозумів, що корупціонери, які проштовхують цей законопроект, просто готують собі оклади, і 15 мільйонів – це ті гроші, які розійдуться саме на зарплати в новій структурі.
У цьому вся суть реформи: замінити всі існуючі збори річковим, який в підсумку направлять на утримання своїх людей.
Альтернативна концепція
16 червня ми зареєстрували альтернативний законопроект №2475-3 «Про внутрішній водний транспорт». Цей законопроект буде регулювати сферу ВВТ з повним урахуванням вимог міжнародно-правових зобов'язань України в рамках європейської інтеграції. Концепція містить у собі найкращий світовий досвід і практику, успішно працює в Європі.
Плануємо запропонувати її для розгляду на міжнародній конференції з питань розвитку внутрішніх шляхів України «Дніпро в Європейському фарватері» за участю фахівців світового рівня.
Нашою головною метою було зробити закон якісним, щоб кожен громадянин побачив результат на власні очі.
Річкові перевезення повинні стати досить конкурентними з іншими видами транспортування. Для цього необхідно звільнити річку від зборів і податків. В Європі давно зрозуміли, що на річці заробляти не можна, і навіть дотують галузь. Звичайно, з огляду на високий рівень корупції в Україні, нам так робити не можна, але зняти всі збори і платежі ми зобов'язані.
Декілька базових цілей, закладених в концепції:
1. Економія. З прийняттям Закону про створення Дорожнього фонду акциз на паливо для суден буде направлятися на ремонт доріг. Але це неправильно, річка не може фінансувати дорогу. Повинен бути інший підхід: розвиваючи судноплавство і розвантажуючи тим самим дороги, ми зможемо економити на їх ремонті. Уявіть, скільки вдасться заощадити, якщо ми приберемо з доріг 40 мільйонів тон вантажів. За попереднім розрахунком економії від МІУ, один додатковий мільйон тонн вантажу, перевезеного по річці, збереже бюджету 750 мільйонів гривен. Це саме той економічний ефект, який нам потрібен.
2. Робочі місця. Замість підтримки офшорного флоту ми пропонуємо неопосередковане наповнення бюджету. Розвиток судноплавства дасть поштовх розвитку суднобудування. Сьогодні в Україні 8 заводів простоюють без замовлень, накопичуючи борги. А ми говоримо про наявність потенціалу для запуску 10-річної програми по суднобудуванню, про інвестиції в сучасні технології та сотні тисяч робочих місць для українців. Всім відомий факт, що кожне робоче місце на суднобудівному заводі забезпечує роботою ще п'ять в суміжних галузях.
3. Екологія. Дуже важливо для України поліпшення і збереження екологічного стану річок, що займає окремий рядок в нашій концепції. З урахуванням, що європейські асоціації готові допомагати реалізовувати і фінансувати екологічні проекти.
4. Відхід від монополій. Помилкова думка, що неприйняття парламентом невдалого законопроекту про ВВТ №2475а – це боротьба монополіста за ринок. Проста калькуляція: щоб збільшити обсяг перевезень по Дніпру хоча б на 20 мільйонів тон вантажів на рік, необхідно 210-350 суден. Дійсно сьогодні перший інвестор в цій галузі буде монополістом. Але жодна компанія не зможе побудувати монополію на розвиненому ринку. І якраз відновлення/збільшення ринку і буде боротьбою з монополіями.
Врешті решт, чого тільки вартує можливість відродити повноцінні річкові пасажирські перевезення на прикладі сполучень Київ – Канів, Київ – Черкаси, з’єднати по Дніпру інші міста. Для багатьох це мрія дитинства, а наші діти вже й не знають, що колись це було реальністю.
Підводячи підсумок, варто сказати, що відродження галузі має стати справою честі для українців. Ті, хто пам'ятає історію, знає, що розвал суднобудування і згодом судноплавства безпосередньо пов'язаний з країною, яка сьогодні воює проти нас.
Українські суднобудівні заводи, по суті стратегічні об'єкти держави продавалися за три копійки людям, яких кришували через посольства. Це була цілеспрямована диверсія. І сьогодні країна-агресор явно не зацікавлена, щоб в Україні відроджувалася економіка в цілому. Тож, це один з багатьох фронтів, на якому триває протистояння.
Розуміючи це, нам потрібно згуртуватися навколо ідеї запуску галузі, створити умови, побудувати ринки, а не ділити крихти, які хтось залишив на столі.
Тільки з таким підходом Україна зможе забезпечити річний темп зростання ВВП до 7-8%, а не нинішні 1-2%, що в розвинених країнах вважається стагнацією. Нам потрібне зростання, нам потрібні рішучі заходи, щоб бізнес ризикнув інвестувати сьогодні в державу. Відродивши Дніпро, ми відродимо Україну!