Принцип політичної незалежності окремих державних органів, особливо тих, які займаються питаннями контролю і не повинні зважати на зміну владної команди чи політичного курсу є загальноприйнятим у розвинутих демократіях. Ознаками незалежності можуть бути несинхронні каденції (чиновник працює довше, ніж один строк президента / уряду / парламенту), вичерпний перелік підстав для звільнення / покарання, обмежена підзвітність, широкі повноваження, спосіб призначення (через конкурси чи незалежні кадрові комісії) тощо.
Утім, навіть якщо в законі такі принципи прописані і затверджені, в Україні знайдеться спосіб обійти ці запобіжники і перетворити незалежність на формальність, змінивши неугодного посадовця на потрібну людину. Коли незаконно звільнений подає до суду і намагається або поновитися, або отримати компенсацію за порушення своїх прав, у нас прийнято іронічно посміхатися і подумки крутити пальцем біля виска. Проте у Європі саме рівність усіх перед законом і гарантії захисту прав, в тому числі, права на працю є одним зі стовпів демократичного устрою.
На прикладі декількох гучних політичних звільнень за останній рік в Україні можна продемонструвати, якими ж способами державна машина та її керівники намагаються віддалити нас від європейських підходів до звільнення «політичних опонентів».
Приклад 1. Звільняй за неіснуючими підставами
У липні 2019 року Президент Володимир Зеленський своїм указом звільнив державну уповноважену Антимонопольного комітету України Агію Загребельську. З повідомлення Офісу Президента відомо, що підставою нібито стало подання Голови АМКУ Юрія Терентьєва. Проте у відповіді АМКУ на адвокатський запит зазначається, що жодного подання головою Президенту не направлялось. Ба більше, в законі «Про АМКУ» немає такої підстави звільнення уповноваженого, як «подання голови комітету». Перелік інших підстав – вичерпний: стан здоров’я, власне бажання, грубе порушення службових обов’язків, вчинення злочину. Тобто за жодних інших обставин уповноваженого звільнити не можна. Не підходить тут і формула «звільнення начальника і його команди», тому що Терентьєв лишився працювати за «нової» влади.
Мало в кого виникнуть сумніви про політичну природу звільнення. Агія Загребельська відома тим, що голосувала проти низки скандальних рішень АМКУ щодо грального бізнесу, питань приватизації тощо. А її звільнення – очевидна ознака політичної залежності цього органу від ринкових монополістів, які воліють і далі зловживати своїм монопольним становищем.
Приклад 2. Звільняй за спеціальним законом
Наприкінці 2019 року Верховна Рада внесла зміни до закону «Про Державне бюро розслідувань», якими було передбачено, що з дня набрання документом чинності, повноваження директора Державного бюро розслідувань, його першого заступника і заступника припиняються достроково. Новим законом із переліку підстав для звільнення забрали подання недостовірної декларації, натомість додали таку підставу як визнання парламентом роботи директора ДБР незадовільною.
Фактично зміни були внесені під конкретного голову ДБР Романа Трубу, оскільки іншими способами (наприклад, через стан здоров’я чи скоєння злочину) його звільнити не могли. Реальними ж причинами політичного кадрового рішення стали «злив» в мережу записів розмов із посадовцями офісу Президента, оголошення підозри в отриманні хабаря одному із нібито соратників Труби, формально незадовільні результати роботи бюро, яке не видало «на-гора» розслідування великих резонансних злочинів.
Тобто по суті цілу парламентську більшість просто використали для ухвалення спеціального закону, покликаного попрощатися із керівником ДБР, який лишився «слугам народу» від попередника.
Приклад 3. Звільняй на основі домислів, а не фактів
У травні 2019 року Конституційний Суд України прийняв рішення про звільнення Станіслава Шевчука з посади судді КСУ, в результаті чого останній автоматично втратив статус Голови КСУ. Офіційною підставою для звільнення став висновок комісії з регламенту та етики про істотні та неодноразові порушення зі сторони Шевчука. Йому «інкримінували» 4 «порушення»: запровадження посад позаштатних радників; коментар щодо прийняття присяги новим Президентом; порушення права суддів КС на опублікування окремої думки; зловживання службовим становищем, зокрема, блокування розгляду у КС подання депутатів, які вимагали визнати неконституційним звернення парламенту до РНБО про введення санкцій щодо телеканалів «NewsOne» і «112 Україна».
Відповідно до закону, жодна із цих обставин не може слугувати підставою звільнення. Більше того – вони підлягають доведенню в рамках певної процедури (службове розслідування або рішення суду), адже не є встановленими фактами. Крім того, претензії до Шевчука було висунуто, як до Голови КСУ, а звільнений він був як суддя. Напередодні судді КСУ висловили йому недовіру, але це ні до чого не призвело, бо в законі «Про Конституційний Суд» не передбачена процедура звільнення Голови інакше, як за власним бажанням.
В ЗМІ циркулювали різні думки щодо реальних причин безумовно політичного звільнення Шевчука – від зриву інавгурації Зеленського до ймовірного скасування люстраційного закону та визнання неконституційною статті Кримінального кодексу про незаконне збагачення.
У жовтні 2019 року Окружний адмінсуд міста Києва ухвалив рішення про визнання незаконним звільнення Шевчука та поновлення його на посаді судді і голови КСУ, проте до повернення Шевчука на посаду це рішення не призвело.
Приклад 4. Звільняй на підставі «підвішених» обвинувачень
У вересні 2019 року розпорядженням Кабінету міністрів із посади Голови Державної аудиторської служби було звільнено Лідію Гаврилову. Підставою було вказано закон «Про державну службу», який дійсно надає право суб’єкту призначення звільняти з посади державного службовця категорії «А» з власної ініціативи протягом 4 місяців з дня призначення прем’єр-міністра або керівника відповідного центрального органу влади.
Формально звільнення Гаврилової «вписалось» в 4-місячний строк з дня призначення Олексія Гончарука. Проте реальна мотивація була іншою - обвинувачення у декларуванні недостовірних даних.
Пікантності ситуації додає той факт, що детективи НАБУ повідомили Гавриловій про підозру ще у 2018 році, але тоді це не призвело до її звільнення. Навпаки, Кабмін подав до суду листа, в якому просив залишити керівницю ДАСУ на посаді. На підставі цього листа суд відмовив у задоволенні клопотання САП про відсторонення її від посади.
З юридичної точки зору, два протилежних рішення – спочатку залишити на посаді, а потім звільнити – ухвалив один і той самий орган – Кабмін, в рамках і під час дії одного і того ж обвинувачення. Тобто виглядає, що коли стало політично зручно використати цей важіль – його використали. І це при тому, що керівник ДАСУ – це головний фінансовий контролер держави, відомство якого перевіряє цільове та ефективне використання всіх коштів платників податків. Саме тому для належного виконання своїх обов’язків керівник ДАСУ повинен мати особливі гарантії від незаконного звільнення. На жаль, є підстави вважати, що новій владі просто потрібна «своя» людина на цій посаді, а не об’єктивний фінансовий аналіз видатків.
***
Усі ці приклади свідчать про широку і усталену практику обходу закону, якщо мова йде про необхідність звільнити «політично неблагонадійного» чиновника. І поки що – повну відсутність бажання від цієї практики відходити. Натомість для того, щоб почати змінювати ситуацію, достатньо було б кілька разів показово довести незаконність політичних звільнень у Європейському суді з прав людини з багатотисячними компенсаціями з державного бюджету.