Колишнє скандальне МінТОТ за роки свого існування запам’яталося лише мутним освоєнням тримільйонного (в доларах США) гранту Світового банку та специфічною діяльністю Юрія Гримчака, котрий досі перебуває під слідством за підозрою в шахрайстві. І ось цю, вибачте на слові, клоаку механічно поєднали з «органами дихання» новонародженого Міністерства у справах ветеранів. Не дивно, що розкладання миттєво охопило керівництво молодої структури, на реальну допомогу з боку якої так розраховували сотні тисяч українських солдатів теперішньої та минулих воєн, постраждалі учасники Революції Гідності.
Перш за все йшлося про швидкий запуск універсальної інформаційно-аналітичної системи соціальної підтримки та комунікації «Е-ветеран». Вона мала би стати піонером курсу на діджиталізацію, проголошеного вже пізніше новим керівництвом держави. Для цього Верховна Рада попереднього скликання створила законодавчі передумови, передбачивши функціонування Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Його формування, наповнення та оновлення покладалося на окреме, дореформене Мінветеранів.
Бери і роби! Тим більше, що основою реєстру стала база даних ліквідованої Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, яка разом із сервером та приміщенням перейшла в розпорядження новоутвореного органу. Але виявляється, в об’єднавчому угарі при зміні няньок-міністерок, «дитя» залишилось без «ока», бо Оксана Коляда просто «забула» подати до проекту Державного бюджету на 2020 рік запит на фінансування ветеранського реєстру.
Ситуація склалася парадоксальна: за останні місяці маємо розбалансований механізм професіональної адаптації, психологічної реабілітації та санаторно-курортного лікування учасників бойових, замість його довгоочікуваного удосконалення за допомогою системи «Е-ветеран» – доступного інструменту антикризового соціального захисту в смартфоні. Якби він запрацював, то можливо пані Міністру не довелося би особисто брати на поруки «мінера» київського мосту Метро, якого нині суд направив до психіатричної лікарні.
Зате у частині житлового забезпечення, начебто, стався справжній прорив. На початку грудня 2019 року стартувала пільгова програма, за якою переселенці та ветерани АТО/ООС могли подати документи для отримання кредиту на квартиру під 3% річних на 20 років. На це Уряд заклав 200 мільйонів гривень (по 100 на кожну згадану категорію). «Орієнтовно 200 сімей – перші у списку – мали би в’їхати у власні квартири. Утім кошти під кредити на рахунки Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву, який реалізує проект, досі не переказали. Побоюючись за завдатки, учасники програми вийшли на акцію протесту під Кабмін», – йшлося у телерепортажі «5 каналу» від 19 грудня 2019 року.
Чим би не завершилася дана вражаюча історія, вона є ганебною за своєю суттю. Припинити раз і на завжди війни з чиновниками за квартири не змогло навіть об’єднане Мінветеранів, що хизувалося патронатом над цим починанням. Більше того, там прохолодно поставилися до креативної пропозиції громадської організації «Відчуття дому», яка висловила готовність реалізувати неприбуткову програму «Доступне житло» на території всієї України у партнерстві з державою. Від останньої вимагається небагато: безоплатне відведення земельних ділянок; звільнення від сплати внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури; забезпечення будівництва інженерних мереж і підведення їх до земельної ділянки, на якій споруджується таке житло.
Зі свого боку, представники громадянського суспільства у співпраці з іноземними донорами нададуть готові проекти житлових будинків з використанням європейських архітектурно-технічних рішень та площею приміщень, що відповідають параметрам доступного житла (якість, комфорт, низька собівартість, мінімальні експлуатаційні витрати, швидке зведення). При цьому забезпечується раціональне використання земель та створюється фонд типових проектів житлової забудови, рекомендованих для масового застосування.
У такий спосіб оперативно вирішуються теперішні житлові проблеми пільгових категорій громадян та формується заділ на майбутнє, якщо таки доведеться остаточно відгороджуватися від ОРДЛО, попередньо запросивши усіх тамтешніх жителів, відданих Україні, переїхати на контрольовану територію.
Проте, щоб втілювати в життя дієві ініціативи, ним треба постійно опікуватися, з ентузіазмом працювати над реалізацією спільних ідей, готувати та ухвалювати необхідні нормативно-правові акти, приймати рішучі управлінські рішення, регулярно обговорювати їх на засіданнях, консультаціях з громадськістю та робочих нарадах. Цьому абсолютно не сприяє відірваність апарату Міністерства, розкиданого за трьома різними адресами у місті Києві, від Оксани Коляди. Як з’ясувалося, її робочий кабінет досі знаходиться у режимному об’єкті з обмеженим доступом за четвертою адресою: вул. Грушевського, 12/2 (Кабінет Міністрів України).
Прості ветерани та переселенці туди не заходять, а сама Міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб ще жодного разу від часу свого призначення не з’являлася на засіданні профільного парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Словом, «робота кипить»!
Усе вищевикладене та набагато більше не сказаного, але задокументованого для можливого розслідування компетентними органами, вимагає реагування на рівні Президента України, оскільки лише він здатен пояснити «зрозумілою мовою», що далі робити Уряду та Верховній Раді з Мінветеранів, адже саме він нестиме цілковиту персональну відповідальність перед ветеранами за очевидний крах даного напряму державної політики.