В Україні гір мало. На рівнині літати теж кайфово, по-своєму. Але гірські польоти – це все-таки зовсім інше. Велич, масштаб, краєвиди. Швидкість. Уздовж хребта можна мчати 80-100 км\год а то і швидше, бо він «працює». На рівнині такого нема… Саме тому більшість змагань з дельтапланерного спорту проводять у горах. Але... Єдине місце в Україні, де можна виконувати гірські маршрутні польоти на дельтапланах і парапланах, ймовірно, скоро перестане існувати. Турецька компанія «Enisolar Energy» планує збудувати потужну вітроелектростанцію, встановивши до п’ятдесяти вітряків висотою близько 150 м на Боржавській полонині. Чому серед усіх Карпат обрали саме це місце? Найдовший хребет на Закарпатті, унікальні види рослин і тварин, занесені до Червоної книги, чотири заказники, улюблене місце туристів і гірськолижний курорт. Єдиний варіант польотів для нас, безмоторних… Зелена енергетика – це, звичайно, добре, але ж не такою ціною!
…Хребет Боржава. Парапланеристи літають у цьому місці вже близько 15 років. З квітня до листопаду там постійно тусовка: тренування, школи, тандеми, по кілька міжнародних змагань за сезон. Пілоти - чи не найулюбленіша публіка у місцевих "готельєрів": платять справно, просять мало. Але наші туди донедавна масово не виїжджали - для дельтапланів все трохи складніше, нам потрібні дещо більші майданчики для приземлення… Так що дома ми літаємо переважно на рівнинах, а в гори їздимо до Європи, хоч це далеко і дорого. Але час йшов, і наші колєги – один зі Льовова, один з Франківська – поступово розвідували місця, виїжджаючи на польоти разом з паріками. Врешті-решт стало зрозуміло, що пора вже там щось організувати і для нас.
Необхідність у нормальному місці для польотів з можливістю старту з гори у останні роки назріла, як ніколи. Ми реально не маємо, де проводити змагання. Є маленька гірка під Києвом, але то лише для тренувань на низькій висоті – над нами захід у Бориспіль великих літаків. Є кілька місць на схилах Дністра, але там теж обмеження повітряного простору. Є ще кілька мініатюрних гірок у різних частинах України, але всі замалі для проведення змагань, навіть місцевого рівня. Тому Боржава виглядала для нас, як рятувальний круг.
У липні 2017 року наші ентузіасти організували перші неформальні змагання на Боржаві у тестовому режимі. Ми з чоловіком вже практично спакувалися у дорогу, коли поїздка раптово зірвалася. Життя внесло свої корективи, що ж тут зробиш… Протягом наступного тижня я використовувала кожну вільну хвилину, щоб дивитися лайв-трекінг, читати переписку у створеному під змагання чатіку, переглядати фото з фейсбуку і тихо заздрити.
Незважаючи на відносно «слабку» погоду, хлопцям вдалося розіграти кілька вправ. Вийшли справжні змагання – з азартом та інтригою. Народ повернувся з вогником у очах, поповненим словниковим запасом (дякуючи місцевим вуйкам) і шаленою мотивацією організувати наступного року справжні великі змагання на Боржавському хребті.
Хто знає, чи буде така нагода…
Зараз ситуація виглядає приблизно так.
З одного боку, вітроелектростанція (ВЕС) – це додаткова енергія, яку придбає наша держава, при цьому податки з продажу електроенергії підуть до бюджету.
З іншого боку… дуже багато всього. Пілоти надлегких літальних апаратів далеко не єдині, хто виступає за перенесення вітряків з полонини. Адміністрація та місцеве населення Міжгірського району Закарпатської області – категорично проти вітряків на Боржаві. Справа в тому, що вітрогенератори планується поставити безпосередньо на вершині хребта – прямо на границі між Міжгірським, Свалявським та Воловецьким районами. Хоч формально вітряки стоятимуть не на території Міжгірського району, фактично вони нанесуть непоправну шкоду туристичному бізнесу, який там досить добре розвинений. Хребет занадто вузький, щоб там помістилися і вітряки з їх охоронними зонами, і туристи, і любителі покататися на лижах чи сноуборді.
Для мене стало відкриттям, наскільки ВЕС зашкодить екології Боржави. Виявляється, полонина входить до Смарагдової мережі Європи – природоохоронних територій, важливих для збереження біорізноманіття. Всі види рукокрилих і декілька видів птахів, що мешкають у тих місцях, занесені до Червоної книги України. Там зустрічаються червонокнижні тварини, а також багато видів рідкісних рослин. На схилах Боржави беруть початок річки, а на полонинах ростуть чорничники.
Реакція науковців, які дізнаються про проект, на диво однакова: «Цього не може бути!» Зараз екологи, геологи, орнітологи з провідних інститутів НАН України готують листи до відповідних державних органів. Справа у тому, що забудовник (ТОВ «Атлас Воловець Енерджі») до сих пір не оприлюднив екологічну експертизу – ряд документів, які за законом мають бути публічними і обговорюватися громадськістю. При чому, обговорення має бути всеукраїнським, адже цей природно-рекреаційний центр має загальнодержавне і навіть міжнародне значення.
Проти ВЕС на Боржаві виступають туристи, пілоти, місцеві жителі, бізнесмени і науковці. Цей рух буквально на очах набуває організованого характеру. Пишуться листи і клопотання, готуються позови до суду. Мета – перенесення хоча б частини вітряків з полонини Боржава. Під тиском громади забудовник визнав, що така важлива процедура як оцінка впливу проекту на навколишнє середовище не була виконана, тобто один з основних документів, від якого залежить дозвіл на будівництво - відсутній. Це означає, що тепер екологічну експертизу доведеться робити за новим, більш строгим законом, прийнятим у травні 2017 року.
Спостерігаючи, як зовсім різні люди – від збирачів чорниць до докторів наук – гуртуються навколо цієї проблеми, я все-таки відчуваю обережний оптимізм. Дуже сподіваюсь, що питання вирішиться, і цей прекрасний куточок Карпат залишиться у первозданному вигляді.
