При тому що розпочати процес децентралізації нам пообіцяли вже незабаром, і йдеться тут в основному про розширення бюджетних повноважень, механізми змін залишаються незрозумілими. До того ж непросто уявити проведення саме цієї реформи наступного року, який у фінансовому плані буде надскладним, ще й в умовах необхідності значно підвищити витрати на армію.
Та й питання, власне, не лише в цьому. Так звана федералізація - ідея штучна, пропагандистська. І неможливо протиставити їй лише бюрократичні рішення, наслідки яких, в кращому випадку, стануть помітними за кілька років. Нейтралізувати “федералізацію” можна, але розмовляти в даному випадку треба тією ж самою мовою - мовою ідей, мовою проектів. І найбільше Україні тут пасує концепція “регіоналізму”.
Зрозуміло, що саме слово “регіональний” надовго спаскуджено ПР. Але це нічого не міняє по суті. Особливо варто звернути увагу на те, що у Європі, прагнення інтегруватися до якої декларує наша держава, поняття регіонів набуває все більшої ваги. Тенденція формування “Європи регіонів”, якій вже не один десяток років, знайшла своє втілення у низці організацій та документів. Зокрема, було ухвалено “Декларацію щодо регіоналізму в Європі” а також сформовано “Асамблею європейських регіонів”, яка у 2013 році проводила в Україні своє виїзне засідання.
В інституціональному вимірі все це передбачає нижчий за національний рівень ухвалення рішень та правове оформлення того чи іншого регіонального суб’єкту у вигляді Конституції, Статуту тощо. А фактично ж мова йде про набуття реальних форм потягу до реалізації конкретних регіональних інтересів. Що, власне, є неминучим в умовах поступового розмивання державних кордонів та уніфікації загальних “правил гри” на Європейському континенті.
В даний момент світ, який ми звикли вважати цивілізованим, як би не було незручно це визнавати українцям, які борються за власну державність, рухається в бік субдержавності. А жорсткий унітарний устрій в Україні, її адміністративна система, в підсумку, можуть виявитися таким самим пострадянським мотлохом, як і пам’ятники “вождю мирового пролетариата”.
Хоч регіоналізм сам по собі цілком вміщується в ідею унітарної України. Регіоналізм - це не федерація, це визнання історичних, культурних, а також економічних особливостей різних частин в державі, що зробить її палітру тільки багатшою. А також дозволить в дійсності реалізовувати їхню самобутність, навідміну від тієї невеликої частки України, мешканці якої продовжують вестися на пропагандистську туфту.
Чи варто боятися при цьому “розповзання” держави? Навряд чи, оскільки загальнонаціональну ідентичність упродовж минулого року було рясно зрошено кров’ю.
Складно очікувати що ідею регіоналізму буде взято на озброєння вже зараз - зрештою, це передбачає серйозну роботу, в тому числі законодавчу, і, не в останню чергу - зміну способу мислення.
Але про неї принаймні вже можна говорити, щоб руйнувати тези, які накидаються нам ззовні.