23 вересня Рада з порушенням норм Регламенту та здорового глузду ухвалила так званий «антиолігархічний» законопроект №5599. Текст законопроекту до другого читання готували та приймали таким поспіхом, що і в таблиці, і при голосуванні виявилася купа помилок: прийняті норми, які протирічать одна одній, незачитані правки, які врахував комітет, переплутані та пропущені номери. Пікантність ситуації додає те, що про частину помилок публічно говорили ще під час засідання комітету.
Чи можна було цього уникнути?
Так, треба було витратити на три години більше і не порушувати процедуру. Але задача стояла інша – прийняти до приземлення літака Президента з Нью-Йорка у Києві.
Вже на наступний день зранку після голосування стало зрозуміло, що законопроект треба виправляти, і самим техніко-юридичним доопрацюванням це зробити неможливо – помилок настільки багато, і вони настільки серйозні, що будь-яка заміна проголосованого тексту перед підписанням головою парламенту тягне на підробку та кримінальну відповідальність.
Виходів з ситуації залишалося лише два. Або підписувати законопроект, а потім ветувати та вносити правки на рівні президента (що достатньо іронічно, бо президент є ініціатором невідкладного законопроекту, і з ухваленням так поспішали саме на догоду главі держави). Або приймати текст закону з усіма факапами, а потім виправляти помилким іншим законом. Тим паче, перехідний період закону – півроку.
Втім, схоже, після спікеріади влада «знайшла» третій спосіб. Він дуже простий – забити на всі норми Регламенту та передати на підпис голові парламенту та президенту не той текст, що проголосували в Раді, а ідеальний текст без помилок.
НАЗК залишити не можна, прибрати. Найбільш одіозна помилка сталася зі статтею 5, яка визначає, хто саме «вписує» ту чи іншу особу в реєстр олігархів.
Спочатку помилився комітет, коли в таблиці до другого читання врахував правку 398 Разумкова і Ко, яка передавала НАЗК повноваження по визначенню олігархів та ведення їх реєстру. Але процедура розгляду законопроекту всупереч Регламенту, де лише голова правоохоронного комітету просто зачитував номери правок на врахування та відхилення, дозволяла це виправити, хоч і «по-бєспрєдєлу».
Але цей шанс випадково змарнували. Так вийшло, що при зачитуванні правок на голосуванні, головуючий зачитав не цілу дискрецію правок на відхилення, а лише дві з них, та разом з доповідачем не озвучили правку Разумкова на відхилення.
Таким чином, Рада проголосувала за текст, в якому стаття 5 викладена у трьох редакціях. Перша – відповідно до комітетської правки 406 – надає повноваження по визначенню олігархів РНБО. Друга – правка 395 депутата Крулька – надає такі повноваження НАЗК за зверненням Антимонопольного комітету. Третя – правка 398 авторського колективу на чолі з Разумковим – відповідальним за визначення олігархів робить Голову НАЗК за рішенням спецкомісії.
До речі, через непорозуміння між головуючим та доповідачем, а також голосування за відхилення не дискреції правок, а лише двох з них, заразом надали НАЗК ще й функції встановлення ознак впливу на політичне життя. В агентстві і не підозрювали, що їм може стільки нової роботи «прилетіти» за годинку роботи парламенту.
Це була одна з помилок, які треба було виправити. І, судячи з поданого днями на підпис тексту, її і виправили, тільки у Комітеті – у спосіб, м’яко кажучи, далекий від законного. Не здивую, якщо скажу, що Комітет вирішив, що депутати голосували все ж таки за комітетську версію з повноваженнями РНБО. Ну і, звичайно, ознаки впливу на політичне життя теж не НАЗК встановлюватиме.
Загублені статті. До речі, про статтю 3 та участь у політичному житті. По цій статті так само не поставили на голосування купу правок на відхилення. Звичайно, у тексті на підпис залишилася лише комітетська редакція.
Порівняно з першим читанням, вона розширює поняття участі у політичному житті. Окрім безпосередньо фінансування партій чи політичної агітації та мітингів, додається ще ціла низка критеріїв, наприклад, надання будь-яких товарів чи послуг для проведення політичних мітингів. Теоретично, з такою нормую під олігархічні критерії може потрапити, наприклад, доставка води чи продаж продуктів харчування в супермаркеті. Тож треба бути дуже обачливими, коли продаєте великі партії продуктів – раптом це для учасників політичних мітингів.
Технічних помилок при голосуванні було дуже багато. Наприклад, через неправильно озвучені номери, парламент по факту проголосував за відхилення правок не з 825 по 837, як просив голова комітету, а на сотню більше – з 725-ї.
Замість швидкості вийшов поспіх і законопроект отримав багато таких помилок.
Чий же підпис? Як би там не було, етап постпродакшену пройшли в комітеті – картинка вийшла, як замовник забажав. Тепер питання – хто ж має підписати законопроект.
Зазвичай для того, щоб передати законопроект на підпис президенту, його спочатку підписує голова Верховної Ради. Інтрига в тому, що за ці три тижні, як влада напружено шукала можливості виправити всі факапи законопроекту, встигли ще й змінити спікера на Руслана Стефанчука.
Втім, на момент голосування законопроекту спікером був Дмитро Разумков. І відповідно до закону він і мав би підписувати законопроект.
Про це свідчить і рішення КСУ від 07 липня 2009 року у справі N 1-35/2009. Відповідно до нього, Голова Верховної Ради України своїм підписом під текстом закону має засвідчити відповідність його змісту прийнятому ВРУ рішенню та дотримання встановленої Конституцією України процедури.
Тобто, саме Разумков повинен був після прийняття закону підписати його та невідкладно надіслати президенту. Обраний через 15 днів після прийняття закону Голова ВР не може підтвердити дотримання встановленої Конституцією України процедури під час прийняття закону.
Та з огляду на те, що на закон закрили очі при виправленні тексту на підпис, скоріш за все, цією нормою теж знехтують. Не здивуюся, якщо після всіх цих маніпуляцій законопроект ще стане об’єктом пильної уваги Конституційного Суду. А, пробачте, і він зараз теж не працює.
Сам же кейс, як у спробах зекономити три години часу створити купу проблем, втратити три тижні на їх вирішення та з кожним днем порушувати все більше норм законів, точно увійде в історію. А ще краще – у методичку «Шкідливі поради для депутатів» для наступних скликань.