«Mitad Del Mundo»: що це?

За всієї поваги до еквадорців їх важко назвати народом, який зробив значний внесок у науковий поступ. Натомість територія країни цьому поступові прислужилася неодноразово. Саме звідси, приміром, вирушила в свою мандрівку експедиція Ф. де Орельяни, якій судилося відкрити для людства Амазонку та Амазонію. Саме тут, на Галапагоських островах Ч. Дарвін зробив принципово важливі для теорії еволюції спостереження – й тут-таки, в еквадорських Андах сталася ще одна видатна наукова подія, безпосередньо причетна до появи на мапі країни скромного населеного пункту з претензійною назвою Mitad del Mundo (ісп. «центр світу»).

Фото: Володимир Вітковський

Вона мала свої передісторію, яку варто коротко переповісти. Ще в XVII ст. в науковому співтоваристві виникла ідея запровадження універсальної, «визначеної в природний спосіб» одиниці довжини із назвою «метр», причому за еталон останнього планували взяти довжину маятника з періодом коливання 1 сек. Однак в 1671 р. французький астроном Ж. Ріше зробив несподіване відкриття: в тропічній Кайєнні (Французька Гвіана) привезений з Франції секундний маятник дає невеличку похибку – або ж його слід вкоротити на 3 мм, щоб він ізнов стати справді «секундним». Великий Ньютон пояснив цей феномен тим, що Земля є трохи приплюснутою на полюсах, проте з ним не погоджувалися послідовники іншого генія - Р. Декарта.

В 1730-х рр., коли гострі суперечки довкола форми Землі спалахнули всередині французької Академії Наук граф Ж. Ф. Марепа, почесний член Академії та державний секретар морського відомства переконав Людовіка ХV в тому, що розв’язання цієї проблеми має важливе значення для французької науки й неабияк піднесе її престиж. Відтак були виділені кошти для організації двох експедицій: в Лапландію та на терени теперішнього Еквадору (який перебував тоді в складі підвладного Іспанії віце-королівства Перу), аби виміряти довжину одноградусного сегмента меридіана відповідно в приполярній зоні й поблизу екватора – якщо Ньютон мав рацію, ці довжини мусили різнитися між собою.

Перуанський загін у складі близько десятьох науковців високого рангу, включно з чотирма академіками, та півтора десятка осіб допоміжного персоналу вирушив із Франції 16 травня 1735 р. Вони мали як на ті часи непогане технічне оснащення, проте методи вимірювання великих відстаней були ще доволі недосконалими. В дорозі загін став інтернаціональним: з метою стеження за французами адміністрація колоній змусила останніх включити до його складу двох іспанських офіцерів-геодезистів. Еквадорці пишаються фактом участі в експедиції їхнього земляка П. В. Мальдонадо – одного з украй нечисленних тоді інтелектуалів колонії. Направду кажучи, основний внесок місцевого, в ті часи переважно індіанського населення полягав у постачанні некваліфікованої робочої сили і мав, сказати б, не завжди позитивний характер – забобонні, злиденні, глибоко упосліджені індіанці були непередбачуваними в своїх діях та не оминали нагоди поцупити щось із експедиційного майна.

Ця епопея могла б стати сюжетом не для одного пригодницького роману! В ній було все: карколомні мандрівки з подоланням усіх можливих перешкод та природних катаклізмів, тяжка праця в екстремальних умовах, неодноразовий фінансовий колапс, смерть, любов, гострі конфлікти між учасниками експедиції, але передусім – фанатична відданість науці та готовність принести на її вівтар будь-які пожертви, включно з власним життям. Хоча той факт, що наша планета має форму злегка приплюснутої кулі був доведений вже Лапландською експедицією, яка завершилася скоріше, результати останньої довелося згодом вилучити з наукового обігу через численні похибки у вимірюваннях. Натомість дані досліджень в Андах були визнані гідними довіри, що підтвердила т. зв. Друга геодезична місія, скерована в ті краї кількома десятиліттями пізніше. Саме ці дані були використані наприкінці XVIII ст., коли післяреволюційна Франція таки запровадила метричну систему, визначивши в ній метр як сорокамільйонну частину довжини меридіана.

А вже в 1936 р. Франко-Американський Комітет проспонсорував ідею еквадорського географа д-ра Л. Туфіньйо про встановлення пам’ятного монументу з нагоди 200-річчя славетної експедиції. Щоправда, подальші метрологічні вдосконалення спонукали в кінці 70-х – на поч. 80-х рр. відтворити цей пам’ятник в іншому місці. Подейкують, що після цього положення лінії екватору було ще раз уточнено, але скільки можна переносити? Й чи так в принципі важливо, на скільки метрів збочив турист, коли фотографувався, стоячи однією ногою в Північній, а другою – в Південній півкулі? Головне, щоб при цьому добре видно було розділову лінію…

Отже, що являє собою нині розташований в кільканадцятьох кілометрах на північ від столиці країни Мітад-дель-Мундо? Передовсім це, звичайно ж, самий «центральний пункт світу», позначений 30-метровим пірамідальним монументом з чорного андезиту, увінчаним металевою кулею. Тут же – величезний глобус із зображеннями континентів та лінії екватору, вісь якого є паралельною до осі ротації Землі. Чотири грані монумента дивляться строго на чотири сторони світу, пам’ятні барельєфи та написи на цих гранях присвячені, відповідно, французьким, іспанським та еквадорським учасникам наукової епопеї, а також урядові сучасної Республіки Еквадор.

Довкола монументу відтворено містечко колоніальної доби з цілком сучасними атракціями. Передовсім це кілька музейних павільйонів. Просто під обеліском розташований невеликий, проте цікавий музей, присвячений культурі та традиційному побутові корінних мешканців Еквадору. Т. зв. Павільйон Франції містить докладну інформацію про історичну місію французьких науковців та обставини її роботи. В Планетарії дівчата в національних строях демонструють та пояснюють різноманітні наукові експерименти (парамагнетизм, надпровідність та ін.), а Ентомологічний Музей тішить око різнобарвним багатством місцевого царства комах. Ще кілька експозицій присвячені найбільшим містам країни та її колоніальному побутові. А довкола музейного комплексу – численні крамниці з місцевими сувенірами, ресторанчики, маленький зоопарк тощо.

Не надто відзначившись на науковому поприщі, еквадорці продемонстрували натомість, як із нічим не примітного місця можна зробити один із головних центрів тяжіння для мандрівників та заробляти непогані гроші на охороні й плеканні своєї історичної спадщини. Це, до речі, теж відкриття – хай не наукове, але доволі корисне…

Володимир Вітковський Володимир Вітковський , Інспектор з охорони довкілля
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram