Творець класичного канону сучасної скульптури, Генрі Мур (1898 – 1986) полюбляв і малі форми – робочі макети, що згодом масштабувалися у скульптуру, а також графіку – літографії, офорти і відтиски, які є найчисельнішою частиною його творчої спадщини. Іноді він робив гравюри з власних замальовок, але частіше рисував прямо на літографному камені чи офортній пластині. Таким способом художник створив понад 700 робіт, кожна з яких тиражувалася професійними друкарнями в різних країнах Європи. Мур не любив великі тиражі, обмежуючись 50-70 копіями, тож можна підрахувати, що по всьому світу розійшлися до 50 тисяч його графічних робіт.
Попри очевидний відхід від фігуративності, Генрі Мур ніколи не поринав в абстракцію, проте провадив із нею постійний діалог. Навіть найменш фігуративні з його робіт – це результат пластичного пошуку, спроба редукувати природні об’єкти чи людські фігури до простих біоморфних форм, аби дослідити їхню взаємодію і просторові властивості, передати у скульптурі динаміку, напругу чи емоцію.
Графіка Генрі Мура не надто відома широкому загалу, що ажніяк не применшує її цінність. Ці роботи показують тонкощі роботи з текстурою і світлотінню, і – найважливіше – дають змогу простежити творчий рух від зображення на площині до об'ємної роботи і навспак. Два види творчості Мура – графіка і скульптура – завжди залишалися нероздільними.
427 робіт Генрі Мура перебувають у колекції Британської Ради – одному з найважливіших зібрань британського мистецтва і дизайну ХХ-ХХІ століть у світі, яке налічує понад дев’ять тисяч робіт. Не маючи власного виставкового простору у Британії, наш відділ візуального мистецтва досліджує й курує колекцію, створюючи перевізні виставки для музеїв і галерей по всьому світу.
Історія виставки Henry Moore Comes Home почалася 2013 року, коли 86 графічних робіт і скульптурних макетів Генрі Мура з колекції Британської Ради потрапили до Музею сучасного мистецтва Македонії, звідки й почалася їхня дворічна мандрівка Балканами й Середньою Азією. Куратори відібрали роботи так, аби дослідити більшість тем, котрі хвилювали художника упродовж життя.
Цілком несподівано для нас цей проект викликав справжній ажіотаж у всіх семи країнах – Албанії, Чорногорії, Сербії, Косово, Македонії, Казахстані й Узбекистані. Диво дивне: у Цетинє (Чорногорія) виставку відвідав кожен третій мешканець міста, а місцева преса назвала її “культурною подією року”.
Подібні історії множилися, і для мене вони були скарбом: я відповідав за комунікаційну стратегію проекту, тому така увага преси й публіки давала мені безцінний матеріал для кампаній, котрі я розробляв для кожної наступної країни. Коли ж матеріалу назбиралося критично багато, з’явилася ідея випробувати себе в ролі куратора: створити нову виставку, яка би презентувала ці історії британській публіці (звідси й назва – Comes Home).
Результатом стала виставка Henry Moore Comes Home, що складається з 36 графічних робіт Мура, відібраних куратором Девідом Мітчінсоном. Їх пов’язують дві речі: наратив, що контекстуалізує спадщину художника в нашому регіоні, а також чудове просторове оформлення, створене київською дизайнеркою Варварою Перекрест.
Деякі з цих історій розповідають про вплив Мура на лібералізацію творчих практик у країнах, де свобода художнього висловлювання обмежувалась комуністичними режимами. Наприклад, в Албанії я брав інтерв’ю у відомого художника-модерніста Макса Вело, на творчість якого свого часу Генрі Мур справив неабиякий вплив. Наприкінці 1970-х Макс був ув’язнений на сім років за “модерністські тенденції” у своєму “дегенеративному” мистецтві. (Зла на пана Мура не тримає і дуже тепло відгукується про його творчість).
Інші історії свідчать про те, як робота з міжнародними виставками може спричинити інституційні і світоглядні трансформації в регіональних музеях, готуючи кураторів та арт-менеджерів до прийняття та інтерпретації важливого мистецького матеріалу. Ситуація до болю знайома – будучи головними майданчиками своїх країн, на мистецькій мапі Європи ці музеї залишаються вкрай провінційними; вони не завжди дають собі раду з власними колекціями, не кажучи вже про привезені виставки чи роботу з новими аудиторіями.
Відкривши Henry Moore Comes Home в Лондоні і нарешті виспавшись, я спробував відшукати для себе пояснення цього феномену. Звісно, Мур залишається іконою британського модернізму і чи не найбільш прославленим художником країни. Проте пік виставкової активності Мура та фонду його імені давно минув: тепер великі ретроспективи художника – розкіш, за яку готові платити здебільшого корпоративні спонсори чи щедрі уряди.
Для творчості Мура наш регіон є недосяжним через захмарну вартість страхування й транспортування монументальних скульптур (зазвичай роботи перевозилися морем), відсутність належно облаштованих виставкових майданчиків та брак музейних коштів. Інша справа – графіка: доступніше, невибагливе медіа для цінних творчих ідей.
Інші причини популярності виставки – мистецький “голод” аудиторії, викликаний відірваністю регіону від міжнародного мистецького обміну, невпорядкованістю місцевого музейного життя (аж до інституційного колапсу) і неможливість безпосереднього контакту з роботами художників зі світовим ім’ям. Майже все це справедливо і для України.
Три попередні місяці минули швидко – між Києвом і Лондоном (фізично), на Балканах, в Ташкенті й Алмати (віртуально). Ідея, звісно, була ризикованою – дистанційно координувати проект, до якого залучені дев’ять країн, на додачу до своєї основної роботи, не пов’язаної з візуальним мистецтвом. Утім, найкращий lifelong learning – той, що змушує пізнавати щось нове, роблячи при тому власні, нехай і невеликі відкриття.
Докладніше про виставку Henry Moore Comes Home можна довідатися на спеціально створеному сайті.