Волю незаконно засудженим?
Необхідність прийняття такого Закону його автори обґрунтовували тим, що старий КПК 1960 року не передбачав достатньо гарантій від несправедливого засудження осіб. Крім того, до прийняття нового КПК, для доведення вини особи широко застосовувалась явка з повинною, а для отримання зізнань використовувались усі можливі засоби, аж до застосування тортур. Також, слід додати, що подібні справи на той час розглядалися в першій інстанції апеляційними судами, а касацію подавали до Верховного Суду України. Отже, засуджені були позбавлені можливості реалізувати своє право на перегляд справи в межах апеляційного провадження. І не мають можливості оскаржити вирок і до сьогодні, оскільки вичерпали всі можливі способи захисту. Тож, автори законопроекту вирішили відновити справедливість та надати засудженим за КПК 1960 року другий шанс довести свою невинуватість.
Але те, що маємо зараз – яскравий приклад того, як непогана ідея вмить може перетворитися на жахливу та, навіть якоюсь мірою, небезпечну. Чому так?
Законопроект був внесений у червні 2015 року, але станом на сьогодні він зазнав буквально радикальних змін, при чому – не у кращий бік.
Під час підготовки законопроекту до другого читання, дивним чином змінилася уся його концепція. Народні депутати непомітно поширили його дію не тільки на обвинувальні вироки винесені за кримінально-процесуальним законодавством 1960 року, але й на винесені за чинним КПК України. Цю пропозицію подав народний депутат Юрій Луценко, а профільний комітет її без жодних вагань підтримав.
Більше того, повторне право на апеляційне та касаційне оскарження вироку суду, винесеного за новим КПК, пропонують надати особам, яких засудили за особливо небезпечні злочини: умисне вбивство, бандитизм, тероризм, розбій, державну зраду!
Якщо із необхідністю запровадження ще одного інструменту перегляду судових рішень для тих, хто не мав такого права через недосконалість законодавства, ще можна погодитись, то додаткова можливість перегляду рішення для засуджених після ухвалення чинного Кримінального процесуального кодексу у 2012 році, виглядає абсурдно!
Згадаємо аргументи авторів за захист законопроекту: обвинувальне спрямування законодавства, неправомірні та жорстокі способи отримання зізнань.
Тож, якщо ми дозволяємо переглядати вироки, винесені вже за чинним кримінально-процесуальним законодавством, то ми стверджуємо, що:
- чинний КПК України має обвинувальне спрямування та не містить достатніх гарантій від несправедливого засудження осіб?
- сьогодні для отримання зізнань правоохоронці застосовують тортури та інші незаконні засоби тиску?
То що, у порівнянні з радянськими часами, ми ні на крок не зрушили у сфері дотримання прав людини та застосування цивілізованих засобів доведення вини? А як же реформа правоохоронної системи, про яку всі говорять із таким захопленням?
Чого чекати від таких змін
А наслідки прийняття законопроекту в нинішній редакції будуть вражаючими.
По-перше, у кримінальних справах з’явиться можливість застосування подвійної апеляції та касації.
Тобто, засуджені за особливо тяжкі злочини, матимуть право випробувати удачу і ще раз подати скаргу на вирок суду. Мотивуватимуть її наявністю підстав, які наразі передбачені законопроектом №2033а.
До слова, перелік цих підстав, які народні депутати вписали у текст законопроекту до другого читання, вельми широкий. Право на оскарження пропонують надати, наприклад, на вирок, який ґрунтується «…на викривлених обставинах, які очевидно не відповідають дослідженим у суді доказам, що мають істотне значення».
Цікаво, які ж обставини вважати викривленими? На це питання відповіді законопроект не дає. Тим паче, що саме поняття «викривлені обставини» належить до так званої оціночної категорії понять. Тобто - хто як хоче, так і трактуватиме. А охочих спробувати застосувати таку підставу для оскарження вироку, я переконаний, знайдеться чимало.
По-друге, підвищиться навантаження на суди.
Запровадження додаткового механізму оскарження, а тим більше - поширення його дії на обвинувальні вироки за чинним КПК, безумовно, призведе до збільшення навантаження на суди. Адже, по-перше, одну і ту ж справу можна буде розглядати двічі в суді однієї і тієї ж інстанції. Спочатку – спробувати оскаржити у загальному порядку, а потім, якщо не вийде - в порядку, передбаченому цим законопроектом. Крім того, автоматично збільшує кількість скарг у судах і поширення закону на осіб, засуджених за чинним КПК.
По-третє, прийняттям цього законопроекту Верховна Рада створить додаткові складнощі для можливості звернення по таких категоріях справ до Європейського суду з прав людини.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, цей Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби юридичного захисту. За таких умов, не зрозуміло, чи вважатиметься пропонований законопроектом механізм оскарження одним із таких додаткових засобів юридичного захисту? І чи має його застосування передувати зверненню до Європейського суду з прав людини?
Ну і, звісно, не можна не зауважити, що запропонованим законопроектом підхід буквально зводить нанівець такий відомий та важливий в юриспруденції принцип res judicata (принцип правової визначеності, остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи). Його дотримання в національному законодавстві є важливою умовою стабільності, авторитетності судової системи та запобіжником зловживань.
І це лише декілька наслідків лише із юридичної точки зору. Не слід забувати й про інші - закон може посприяти розквіту корупції у судовій системі. Адже те, чи запуститься процес оскарження, залежить від того, чи знайде суддя, який розглядатиме подану скаргу, підстави для цього. А за наявності оціночних формулювань в законопроекті, ці підстави буде і легко знайти, і, за потреби, не побачити.
Cui bono? Cui prodest?
З чим пов’язана така кардинальна зміна концепції законопроекту, можна лише здогадуватись. Як пояснити те, що небезпечні злочинці (засуджені за особливо тяжкі злочини) отримають другий, і навіть третій шанс на перегляд вироку?
Поки що, це питання без відповіді, проте, вже сьогодні на сторінках юридичних форумів висловлюють припущення, що у законопроекті не випадково закладено механізми, що дозволять переглянути конкретні (може вже заздалегідь відомі) справи. Може знову закон пишеться «під когось»?
І знову таки пригадується так званий «Закон Савченко» №3413 – хоча, тут, скоріше, доцільно називати закон іменем його реальних авторів – народних депутатів Леоніда Ємця, Андрія Кожем’якіна, Івана Крулька та інших.
Попри задекларовані високі цілі, цей закон дозволив вийти на волю раніше багатьом небезпечним злочинцям. Багато хто з них зміг скоротити як свій строк перебування в СІЗО, так і строк відбування покарання. Наслідки ухвалення цього закону ми вже спостерігаємо – щотижня з’являються повідомлення про небезпечних злочинців, бандитів, педофілів, які змогли раніше вийти на волю, а дехто – знову накоїв біди.
Хоча ефект від «Закону Савченко» був очікуваний і про нього попереджали доволі авторитетні експерти, але під час його голосування народні депутати, спиралися, скоріш за все, на особу авторки та бажали таким чином проявити свою солідарність з нею. А потрібно було аналізувати не стільки авторство, скільки текст та наслідки таких голосувань.
Так само і зараз, хочу звернути увагу, що законопроект №2033а має на меті, перш за все, полегшити долю небезпечним злочинцям. Хіба нам мало «Закону Савченко»? Адже дію законопроекту №2033а знову пропонують поширити на осіб, які відбувають покарання за особливо тяжкі злочини!
До речі, два прізвища авторів законопроекту про «другий шанс» для небезпечних злочинців збігаються із авторами «Закону Савченко». І що це випадково не віриться зовсім.