Втім, ознайомившись з текстом документу, до його авторів виникає чимало запитань. Не зрозуміло, чому закон не дає можливості розглядати на референдумі такі питання як вступ до НАТО чи до ЄС? Втім, в проекті закону присутня стаття щодо проведення референдуму про зміну території нашої держави, що, м’яко кажучи, зараз не на часі.
Відмінності від закону 2012 року
У разі прийняття нової редакції закону про "Всеукраїнський референдум" найбільше змін зазнає розділ, що стосується предмету плебісциту – коло питань, що можуть розглядатись на всеукраїнському референдумі, значно звужується. Фактично за народною ініціативою під час волевиявлення може бути ініційоване тільки одне питання - скасування дії того чи іншого закону або його частини.
Оголошення референдуму з приводу питань із значно більшими наслідками – як то внесення змін до Конституції або зміна території України залишається у компетенції президента або Верховної Ради.
Роль політичних партій
Для того, щоб скликати референдум за народною ініціативою, як і раніше, потрібно зібрати не менш як 3 мільйони підписів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи було зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.
Але схоже, що питання організації референдуму офіційно пропонують віддати у відання політичних партій. Права, якими наділяються політсили, дійсно дуже потужні.
Відповідно до пропонованої редакції закону, політичні партії можуть офіційно стати або ініціаторами референдуму, або ж навпаки - опонентами. Із відповідним статусом їх має реєструвати ЦВК.
Також політичні партії матимуть право агітувати, при цьому вони повинні формувати свої фонди референдуму. Тобто, - гроші, які офіційно витрачатимуть на агітацію.
Політичні партії матимуть право формувати комісії, чого немає зараз. Сьогодні ці повноваження в компетенції органів місцевого самоврядування.
Крім того, політичні сили також отримають право скликати загальні збори громадян України, на яких утворюється ініціативна група з питань проведення референдуму, що є однією з перших стадій народного волевиявлення, і можуть бути організаторами таких зборів.
Виникає логічне запитання: це волевиявлення громадян чи політичних партій? Навіщо такий контроль за ходом народного волевиявлення закріплений за політичними силами, яких в Україні майже 200? Найбільші з них сьогодні представлені в парламенті, вони щодня мають можливість агітувати у Верховній Раді за своє бачення соціально-економічного розвитку держави, передбачене їх власними програмами.
Якщо це всеукраїнський референдум за народною ініціативою, то і головну роль в організації його процесу повинен відігравати Український народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в державі, а не політична партія, метою діяльності якої фактично є боротьба за владу.
Референдум – це визнана в світі форма прямої демократії. Втім коли замість народу порядок денний референдуму формуватимуть політичні партії, демократичним цей процес вже назвати не можна.
Предмет референдуму
Із нововведень проекту закону – на референдум може бути винесене тільки одне питання, а не декілька, як це можливо сьогодні.
Крім того, волевиявлення не може бути проведене «з будь-якого питання» на відміну від закону 2012 року. Ще одна нова норма – референдум не можна проводити одночасно в день виборів.
Але більш суттєвими є нововведення в частині предмету всеукраїнського референдуму, перелік яких пропонується скоротити до 3 можливих питань:
1) про внесення змін до розділу І «Загальні положення», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» Конституції України;
2) про зміну території України;
3) щодо скасування закону України або окремих його положень.
Щодо останньої норми – автори нової редакції закону чомусь видають за нову, хоча право на законодавчий референдум українці мають і сьогодні – діючий закон дозволяє провести плебісцит щодо прийняття, скасування або внесення змін до чинного закону України.
У разі прийняття нової редакції закону «Про всеукраїнський референдум» українці зможуть ініціювати референдум лише з питань скасування законів або його окремих положень.
Стати ініціаторами референдуму з двох інших питань – внесення змін до Конституції та зміни території держави пересічні громадяни не зможуть. Ці питання, як і сьогодні, - виключно в компетенції Президента України та Верховної ради.
Внесення змін до Конституції
Згідно нового проекту закону, на всеукраїнському референдумі не можна буде змінювати весь текст Конституції. Тільки її окремі розділи - І «Загальні положення», розділ ІІІ «Вибори. Референдум» і розділ XIII «Внесення змін до Конституції України».
Ініціювати це питання, як і сьогодні, може Верховна Рада, шляхом прийняття відповідного закону про внесення змін до зазначених розділів Конституції. Після чого голова парламенту надсилає закон на підпис президенту України, а Глава держави протягом 5 днів видає Указ про призначення всеукраїнського референдуму, про внесення змін до Конституції України.
Очевидно, що суспільство позбавлене участі в цьому процесі.
Втім, раніше експерти Венеціанської комісії висловлювали критику з приводу цієї норми закону від 2012 року за надто широкі можливості всенародного референдуму в частині внесення змін до Основного Закону. А також щодо можливості прийняття на референдумі нової Конституції.
Референдум про зміну території
Порядок призначення референдуму з цього надважливого питання, попри реальну загрозу територіальній цілісності держави, не змінився у порівнянні з нині діючим законом. І передбачає, що спочатку президент укладає міжнародний договір про зміну території України, після цього Верховна Рада приймає відповідний закон про ратифікацію і одночасно з ним своєю ж постановою ВРУ призначає проведення всеукраїнського референдуму про зміну території.
Отже, якщо президент і народні депутати вирішать змінити територію України, думку громадян про це спитають вже після укладення міжнародного договору і після його ратифікації в парламенті.
У 2012 році цю процедуру дуже розкритикували, в тому числі - нинішні члени коаліції, і експертна спільнота. Тоді у статусі представників опозиції вони наполягали на взагалі виключенні норми про можливість проведення референдуму про відокремлення території із закону.
Питання про зміну територій з проекту закону доцільно взагалі виключити або вказати, що референдум із цього приводу може проводитись в країні лише за умови соціально-політичної стабільності.
Сьогодні, як ніколи, потрібно бути обережними у кожному слові і в кожній букві такого закону. Помилка може призвести до невірного трактування, а цим можуть скористатись вороги України.
Вступ до НАТО та ЄС
Перші особи України дружньо заявляють про те, що питання членства України в НАТО і ЄС народ буде приймати шляхом референдуму. Проте в новій редакції закону про всеукраїнський референдум така можливість просто відсутня!
Зокрема, референдум щодо членства України в НАТО буквально днями у Франції пообіцяв президент Петро Порошенко. До того ж, на думку Глави держави, Україні потрібно 6-7 років підготовки. Про необхідність референдуму про вступ України до НАТО Петро Порошенко обіцяв і в 2014 році, і 2015 році.
"Нам потрібно провести референдум, щоб потім не було дискусій: це уряд хотів стати членом НАТО чи український народ", - таку заяву зробив прем’єр Арсеній Яценюк у травні 2015 року.
Із політичної точки зору наші можновладці говорять про таку необхідність. Але на практиці, в разі прийняття нового закону про всеукраїнський референдум, це питання шляхом волевиявлення розглядатись на може.
Для України, як і для переважної більшості інших країн, документ про приєднання до НАТО з юридичної площини являє собою рішення Парламенту про ратифікацію Північноатлантичного Договору.
В новому проекті закону такого предмету референдуму не передбачено.
До речі, слід зазначити, що юридично процедура вступу до НАТО не є надскладною, і референдум при цьому не є обов’язковою необхідністю, лише дві країни - члени Альянсу - з 26 проводили у себе вдома всенародний плебісцит на тему членства в НАТО – Словенія та Іспанія. Річ у тім, що унікально важливі питання для життєдіяльності країн, як правило, не виносяться на референдуми. Серед таких питань, безумовно, питання безпеки.
Але для України це питання важливе перш за все з політичної точки зору. Тому що насправді РФ буде складно поставити під сумнів результати всеукраїнського референдуму та продовжувати «мантру» про те, що «народ України не хоче членства в НАТО».
На що може отримати відповідь, що народ Криму також не хотів приєднання до РФ.
Референдум – це найвища форма демократії, загальновизнана в усьому світі.
Референдум щодо вступу до ЄС
Якщо референдум про членство в НАТО не є обов’язковим, то із референдумом про членство в ЄС ситуація трохи інша.
Практично кожна країна із нинішніх членів ЄС ставала членом Євросоюзу тільки після того, як отримувала на це дозвіл громадян своєї держави. А результати референдуму беруться до уваги як керівництвом самої країни, що планує стати членом ЄС, так і керівництвом Євросоюзу.
Данія, Ірландія, Мальта, Словенія, Угорщина, Польща – починаючи із 70-х років переважна більшість держави перед набуттям членства в Євросоюзі спочатку проводили в своїй країні всенародний референдум з цього питання. Зазвичай понад 60% громадян висловлювались за, а після 2004 року кількість підтримки ідеї членства ЄС серед населення країн-кандидатів зазвичай наближалась до 80%.
У той час, як для деяких країн саме через референдум був закритий шлях до вступу в ЄС. Як, наприклад, в Ісландії та Норвегії. Попри подану Ісландією заявку на вступ до ЄС ще в липні 2009 року, це питання заморожено через «погані показники суспільної думки».
В Норвегії ситуація ще більш показова. Країна подавала заявку на членство в ЄС двічі – у 1967 та 1992 роках. І обидва рази заявка країни на членство була «заморожена» через результати всенародного референдуму.
В Британії, яка також стала частиною ЄС не одразу, у 1961 році країні було відмовлено у членстві з ЄС через вето Франції, а увійти до складу ЄС Британія змогла тільки у 1967 році, зараз навпаки планують провести референдум з питань виходу країни з Єврозони.
Велика Британія, Кіпр, Румунія та Болгарія – це ті країни, які не проводили референдум про членство в ЄС. Сьогодні дві із цих країн навпаки думають над виходом з Єврозони.
Зрозуміло, що для України членство в ЄС, на жаль, це навіть не перспектива найближчого десятиліття. Якщо реформування країни триватиме такими темпами як зараз, точніше – відсутність реформування держави.
Але із політичної точки зору для нас важливо створити основу для прийняття такого рішення в майбутньому.
Угода про асоціацію – це ще не членство в ЄС, і для того, щоб його домогтися, ми повинні працювати не тільки над суспільною думкою та популяризацією європейської ідеї, а й створювати для цього законодавче підґрунтя.
На жаль, в новій редакції закону про всеукраїнський референдум воно відсутнє.