HUB-SCHOOL
Щось подібне запустили й на території освіти. У стилі, характерному для політичних понторєзів, оголосили про створення шикарних «хабскул» (школи-хаби) у регіонах кожної області України. При цьому змістовної інформації - «кіт наплакав»: гарні матеріальні та навчально-прикладні умови і найкращі педагоги.
Перше, що спадає на думку, так це очікування відповіді на питання: «Як ці «хаби» покращать якість освіти у контексті національної програми рівного доступу до якісної освіти?» Я виставляю цю площину не для критики як такої і не з метою дати вихід своєму єхидству. Його немає. Просто намагаюсь побачити ту нову тактичну лінію підвищення результативності шкільного навчання, яка буде елементом загальнонаціональної стратегії – створення рівного доступу до якісної освіти для всього населення країни. Скрізь. У сільських районах в першу чергу, бо в обласних центрах, худо-бідно, а центри «конденсації» якісної освіти, як реальні індикатори трансформації системи у потрібному напрямі вже існують. Це в першу чергу ліцеї при ВНЗ, що працюють зі старшокласниками, які вже хоч якось та визначилися зі своїм профілем освіти.
QUALITY
Профільне самовизначення старшокласника узгоджене зі стандартами освіти є базовим чинником досягнення якісної загальної середньої освіти. Відповідно наявність у мережі громади профільних ліцеїв як окремої ланки є основою якості всієї освітньої системи.
Чому всієї? Все просто: діє природна сила мотивації. Якщо до профільного ліцею буде потрібно вступити за конкурсом, то чи не всі вже на етапі основної школи (5 - 9 класи) мобілізуються навчатися на максимумі своїх задатків чи, навіть, рівня схильності до навчання як такого.
Далі, мережа профільних ліцеїв автоматично щорічно «видаватиме на гора» значний контингент сильних абітурієнтів для ВНЗ, бо кожен ліцеїст протягом декількох років проходитиме через вимогливий процес освоєння за програмами поглибленого вивчення певний комплекс предметів (чотири - п'ять).
Аналогічно й щодо контингенту учнів закладів системи ПТО: вони зараз на вагу золота. Он вже інженери з вищою технічною освітою різних сучасних виробництв вже ходять по ПТУ і шукають собі хоча б якось дійсно кваліфікованих робітників.
Таке розуміння шарнірно-ключової ролі профільних ліцеїв як закладів окремої ланки загальної середньої освіти давно є аксіомою у головах чи не мільярда жителів планети. У сотнях країн світу ліцейська загальна середня освіта старшокласників здійснюється з чітким розділенням на академічний та професійний напрямки саме з тієї причини, що таке є гарантом максимально можливої якості. Як для вищої освіти, так і для професійно-технічної та сервісної. Звісно, що мова про масштаби країни, а не індивідуально-групові виключення із загально системного підходу.
PROBLEM
Вона у тім, що мало у яких головах українців є таке ж саме бачення шарнірної ролі ліцеїв щодо досягнення освітньої місії різними сегментами системи. Наша проблема у браку розуміння, що ігнорування цього «шарніру» ставить під сумнів існування у нас в освіті системи як такої. Хоча відчуття точно існує, бо наявне у вжитку рішення МОН про затвердження концепції профільної освіти є тому підтвердженням. Біда у тім, що насправді вона (концепція) лише прикриває псевдопрофільність освіти у старших класах школи. При одному-двох випускних класах більшості шкіл країни іншого очікувати – це як чекати на гарячій лід.
Опорна школа, з одного боку, може бути чудовим елементом до становлення новоякісної справжньої профільної освіти старшокласників і у сільських регіонах, а з іншого – чи є такий задум у запропонованій моделі «хабшколи»?
Допоки не можливо дати не те що правильну, а хоча б якусь прогнозовану відповідь на питання: «Так у який бік схилиться система у цій біфуркаційній точці, яку наші владні понторєзи смачно назвали «хабшколою»?» До речі, а часом не є ця назва із царства задзеркалля? Я до того, що ми знаємо «хаб» як об'єкт не збору енергетично-інформаційних потоків, а навпаки – для їхнього багатократного поширення з однієї точки у багато інших.
Перше, якщо у задекларованих як мінімум 360 учнях хабшколи «сидять» всі паралелі класів, тобто зараз одинадцять, а у майбутньому дванадцять, то ніякої проривної якості ми не отримаємо. У системному загальнодержавному вимірі. Така школа матиме все той самий прісно відомий базис для «профільної» освіти – один випускний клас, який і робить з профільної освіти профанацію .
Друге, якщо 360 учнів хабшколи будуть сформовані так, щоб на «виході» було хоча б два випускних 11(12) класи, тобто щоб запровадити у ній хоча б гуманітарний та природничо-математичний профілі, то буде наступне.
Старша ланка охопить 112 учнів при двох десятих і двох одинадцятих класах, або 168 учнів при 12-річці. Це щоб при поділі класів на групи була можливою оплата на кожну з них. За такого на основну школу лишається 248 учнів, тобто на 5 - 9 класи основної школи буде трохи менше ніж по 50 учнів на паралель, тобто класи будуть ділитися на групи лише на інформатиці та фізкультурі. Це якщо до цієї хабскул не набирати «початківців».
Третє, за кількості учнів школи у 360 осіб буде мінімум 24 і максимум 30 вчительських ставок. Якщо у середньому вчитель буде мати десь 1,25 ставки, то у закладі буде від 19 до 24-ох вчителів. На приблизно двадцять предметів існуючого навчального плану випадає по одному-два вчителі на дисципліну. Виходить, що продовжуватиметься все та ж сумнозвісна практика типу «Сам п'ю, сам гуляю», за якої мені практично ні на кого по-партнерському опертися чи від когось відчути конкурентно-змагальне дихання у спину, що штовхає нас, педагогів, до самовдосконалення.
IN TOTAL
З одного боку, хоч так, хоч сяк, а виходить, що хабскул, у шкільному форматі, не є розв'язком проблеми у контексті рівного доступу до якісної освіти
З іншого боку, якщо оголошену хабскул зробити для сільських регіонів у форматі окремого закладу третього ступеня (high school), то вірогідність успіху у рази зростає: 360 учнів ділимо, навіть, не на 28, а на 30, і отримуємо від трьох до чотирьох класів на паралель, тобто започатковуємо оптимальні умови дляБо ж справжньої профільної, а значить якісної, освіти школярів.
ATTENTION
Звісно, що всі наші організаційно-структурні та змістовно-проформенні потуги будуть майже пшиковими до тих пір, доки ми не спроможемося так організувати навчальну діяльність та оцінювання її результатів, щоб учні/студенти у нас не мали можливості списати. Жоден! І ніколи! Бо ж виразником якісної освіти може бути лише той учень/студент, який здатен і бажає наполегливо "гризти граніт науки". За нами, освітянами, створити на те умови. З розумінням, цього як практичної своєї задачі нам також бракує. Все тримаємося надії на заклики та обіцянки.