Несправедливий розподіл дотацій для агровиробників цілком прогнозовано перейшов у хронічну фазу. Систему розподілу дотаційних коштів було навмисно виписано таким чином, щоб створити непомірні преференції для кількох наближених до влади осіб, що мають монопольне становище у птахівництві. І ось результат: 49% усіх виплачених дотацій за січень-вересень 2017 року отримали лише дві компанії – «Миронівський хлібопродукт» (1,251 млрд грн.) і «Укрлендфармінг» (444 млн грн.).
При цьому абсолютна більшість підприємств малого та середнього бізнесу опинилась на межі виживання. Про цю проблему неодноразово йшлося в моєму блозі, на неї вказували експерти і журналісти. Але – жодних змін! Держава і далі «скидається» власникам гігантських яхт на нові яхти. І це у нас називається «підтримкою фермерства».
Що ж чекає тисячі аграріїв, які не мають лобі у владі, в наступному році?
У проекті бюджету на підтримку фермерських господарств планується виділити 1 млрд грн. Щоб зрозуміти, багато це чи мало – достатньо провести нескладні математичні розрахунки. За даними Держстату, на 1 листопада 2017 року фермерських господарств в Україні налічувалося 44898. Якщо припустити, що всі вони ще працюють і всі отримають порівну з того мільярда гривень, то одному фермерському господарству протягом року перепаде 22 273 грн., або 1856 гривень та 6 копійок на місяць. За офіційним курсом НБУ на 27 листопада (26,91 грн за 1 долар США) – це менше, ніж 69 доларів на місяць!
Варто знати, що українські аграрії конкурують із виробниками Євросоюзу в умовах, коли їхні конкуренти отримують системну підтримку з бюджету в формі субсидіювання та окремих програм. На цю підтримку витрачається щорічно близько 40% бюджету ЄС.
У загальній сумі державної підтримки частка субсидій на компенсацію витрат у сільському господарстві є найвищою в розвинених державах. Наприклад, у Норвегії вона становить 57%. У ЄС на одного зайнятого в сільському господарстві працівника з бюджету виділяють $19 тисяч, у Канаді - $14 тисяч, у США - $37 тисяч, у Японії – майже $30 тисяч.
Звісно, про аналогічну підтримку українські аграрії не мріють, бо реалістично оцінюють ситуацію. Наш АПК сам є донором розграбованої економіки та бюджету. Звідки ж узяти великі суми на його підтримку, якщо всі інші галузі впали ще нижче?! Аграріям потрібна справедливість і прозорість правил гри.
Скільки разів ми заявляли про неприпустимість знищення ефективної системи оподаткування АПК, що передбачала спецрежим ПДВ! Скільки разів застерігали від впровадження ручного розподілу дотацій! Але влада наступила на всі граблі, на які могла. І це вже не лише проблема галузі, чий розвиток штучно деформовано. Це вже китична проблема всієї країни.
Незбалансована політика щодо агровиробників у підсумку стає важким ударом по споживачах. У січні-жовтні цього року індекс споживчих цін (до відповідного періоду попереднього року) на продукти харчування загалом склав 112,3%. Зокрема, на 14,4% подорожчав хліб, на 19,1% – м’ясо та м’ясопродукти, на 26,7% - молоко, на 28,8% - масло, на 12,3% - фрукти. Уряд може скільки завгодно піднімати зарплати й пенсії – їх однак «з’їдатимуть» ціни та девальвація гривні. Маємо справу з ланцюговою реакцією соціально-економічних проблем, яка почалася з того, що більшість агровиробників поставили в форс-мажорні умови. Ціновий стрибок, що відбувається не з вини виробників продовольства, нівелює всі спроби підвищити рівень життя людей. Проблеми в АПК створюють пряму загрозу продовольчій безпеці держави.
Влада має визначитися – буде вона партнером усього агросектору, чи лобістом кількох олігархів. Вибір на користь другого поховає не лише головну галузь економіки, а й перспективу країни.