Маю на увазі твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», до якого часто повертаюся, гортаючи «Кобзар». Він читається за кілька хвилин, але його не осягнути і за рік – настільки багато сенсів у ньому сконцентровано. Приберіть дату написання (1845 р.) – ви побачите Україну 2017 року. «І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв»
Про що це говорить Шевченко? Та про той феодальний тип взаємин з народом, до якого звикла політична еліта! Нічого не змінилося. Сьогодні знову під найбільшим гнітом саме селяни. Податками знищують господарів, фермерів, аграріїв, усіх хто сіє ту саму гречку чи пшеницю, кукурудзу чи ячмінь. Держава й далі здирає шкіру з виробника замість того, щоб підтримати його в складний час.
Більше того, в Україні почали реалізовувати план нового закріпачення. Коли народ доведений до злиднів і не може купити елементарного, щоб задовольнити основні потреби в якісній їжі та одязі, йому нав’язують ідею продажу землі. Мовляв, продай землю – вирішиш свої проблеми. Насправді ж якщо нинішні спроби олігархічного лобі скасувати мораторій на продаж землі і відкрити дикий ринок будуть успішними, народ залишиться ні з чим. Уже не він буде власником землі, на якій живе, а глитаї, яких так не любив Шевченко.
«Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!»
Цими рядками поет застерігає владу від сценаріїв новітнього закріпачення, які вона готує. Жнива для неї в підсумку вийдуть гіркими, якщо народ усвідомить, що в нього вкрали останній актив – землю. Коли втрачати нічого, люди здатні на все.
У цьому вірші-пророцтві сказано достатньо і про те, що в час війни Україну підриває ще й ворог внутрішній – власні олігархи, корупціонери від влади.
«Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають»
Взагалі, про якість еліт, які кланяються сильнішим державам, але знищують власну країну, мабуть, ніхто сильніше і не скаже:
«Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.»
Але водночас Шевченко вселяє нам віру в те, що жодна шахрайська і несправедлива система не вічна. І ніхто, хоч як би він не намагався зробити свій народ абсолютно безправним, не зможе стримати свободу і справедливість, яка йде за нею. Українці неодмінно виборють право жити в цивілізованій державі:
«Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд».
Шевченко у своєму творі дуже чітко формулює важливість ідентичності, усвідомлення того, що ми маємо берегти і розвивати своє. Кожен школяр знає ці рядки:
«В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля».
Але поет іде далі і навіть дає розуміння економічного виміру незалежності України.
«І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя».
Це послання треба зачитувати на засіданнях уряду і парламенту. Кожен міністр і депутат має розуміти, що якщо ми не розвиватимемо своє підприємництво, не створимо для нього належних умов, економічні процеси опиняться в руках сильніших гравців – міжнародних корпорацій. А отже – і ресурсами України керуватимуть іззовні. Німці, росіяни чи китайці – це вже не важливо. Головне, що українці ставатимуть наймитами на своїй землі, якщо не навчаться ефективно використовувати її потенціал.
Тарас Шевченко дивиться в корінь проблем. І бачить те саме, про що говоримо й зараз – неосвіченість і непрофесіоналізм тих, хто ухвалює рішення:
«Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя.»
Тому перший його рецепт для сучасної Україні простий:
«Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».
А другий, не менш важливий, полягає в єдності. Українців і зараз намагаються ділити: за мовою, за конфесією, за регіонами. Виробників ділять за обсягами продукції – на малих, середніх, великих, щоб нацькувати одне на одного і не дати об’єднатися в боротьбі за свої права.
«Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!»
Так поет звертається до нас усіх. І звертатиметься доти, доки ми не засвоїмо цю просту науку єдності.
У день народження Тараса Григоровича 9 березня в «Українському домі» в Києві ми з однодумцями організовуємо відкриту дискусійну платформу «Шевченко: Мова. Держава. Нація». Приходьте. Будемо говорити. І нехай Шевченко говорить з нами. Будемо думати. Його слово потрібне зараз, як ніколи.