Я сам – родом із Волині, з Рівненщини. І для мене Волинська трагедія – особистий біль. Але ще глибше ранить те, як легковажно деякі політики маніпулюють подібними історичними темами, сіючи в своїх суспільствах зерна ксенофобії.
Я також не вважаю достатніми зусилля нашої влади щодо політики примирення. З боку президента і уряду України відчувається брак розуміння, що історичний діалог не вдасться замінити заявами про стратегічне партнерство. Не слід боятись говорити на історичні теми. Уникаючи діалогу на цю тему, ми дозволяємо використовувати історію як небезпечне знаряддя не лише проти українсько-польських відносин, але й проти України як держави.
Я дуже ціную Польщу як партнера. За роки незалежності в України не було більш надійного партнера у світі, який не припиняв підтримувати нашу державу навіть у ті часи, коли інші від неї відверталися. Україна та Польща були своєрідним прикладом для наслідування також і в плані історичного примирення. Впевнений, що у нас є всі можливості знову стати таким прикладом. Завершити історію успіху взаємного порозуміння та примирення.
Для цього я пропоную 5 кроків, на основі яких має будуватись подальший план примирення між Україною та Польщею.
1. Політики мають уникати історичних маніпуляцій. Політичні еліти України і Польщі повинні пам’ятати про помилки минулого, аби вони не повторилися в майбутньому, а також віддавати належне об’єднавчим історичним подіям, які сприятимуть утвердженню міждержавного партнерства сьогодні і надалі. Законодавчі ініціативи двох країни мають бути спрямовані на подолання перешкод, а не на створення нових бар’єрів. Головне право на інтерпретування історії належить історикам, а не політикам. Заяви політиків з цього приводу мають базуватись на історичній експертизі, а не короткочасній електоральній вигоді.
2. Спільна мета об’єднує. Україна і Польща стоять перед спільними викликами, а тому Київ і Варшава мають зосередитися на зусиллях для вирішення проблем регіону. Посилення безпеки може стати об’єднавчим елементом порядку денного двох країн. Спільний захист східного кордону ЄС від потоків нелегальних мігрантів, спільні безпекові інструменти на кшталт Українсько-польсько-литовської бригади мають стати орієнтиром у співпраці.
3. Діалог – найкраще знаряддя проти непорозумінь. Україна і Польща мають продовжувати ініціативи щодо посилення комунікації на різних рівнях – між політичними партіями, навчальними закладами, медіа, аналітичними центрами та громадськими організаціями. Надзвичайно важливі міжгалузеві діалоги: щоб політики чули професійних істориків; щоб журналісти висвітлювали фахові дискусії, а не спрощені інсинуації дилетантів-популістів.
4. Майбутнє – за молоддю. Країни повинні активізувати співпрацю зі створення програм обміну – школярі, студенти мають отримати можливість знайомитися з життям в іншій країні за допомогою як короткострокових, так і триваліших поїздок. Талановита молодь має отримати можливість поглиблювати свої знання через стипендіальні програми. Українські студенти вже посідають перше місце серед закордонних студентів у Польщі, дуже важливо залучати більше польської молоді до освітніх програм та стажування в Україні.
5. Українсько-польський фонд – підтримка неурядових ініціатив, спрямованих на посилення духу партнерства. Україна та Польща мають створити спільний фонд дружби, який би підтримував спільні ініціативи українського та польського громадянського суспільства, що сприятимуть зміцненню довіри між народами. За кошти цього фонду міг би бути заснований Українсько-польський центр взаємного порозуміння та примирення, який би втілював у життя ідею примирення через спільні ініціативи та проекти.